Ой у полі на горбочку, де нескошена трава

За нашою слободою да за нашою слободою,
Росте жито з лободою.

Там Тетяна жито жала да там Тетяна жито жала,
В правій ручці серп держала.

В правій ручці серп держала,
Да на битий шлях поглядала. (двічі)

На битий шлях, на дорогу,
Да чи не їде Ванька з Дону. (двічі)

А він їде, а я бачу,
Да він сміється, а я плачу.

Ой біда, дівчаточки, ой біда,
Бо я ще дівчинонька молода,
Полюбила хлопця я за селом,
Та й за тії кучері над чолом.

Ой біда, дівчаточки, ой біда,
Бо я ще дівчинонька молода,
Постояла ніченьку до зорі,
Покусали ніженьки комарі.

Ой біда, дівчаточки, біда буде,
Іде батько з лозиною, бить буде,
Як вдаре лозиною по плечах,
Розірвалось платтячко по частях.

А дома матусенька спитала:
ー Де ж ти, доня, платтячко порвала?
ー Я пасла корівоньку по низу,
Розірвала платтячко об лозу.

Ой біда, дівчаточки, ой біда,
Бо я ще дівчинонька молода,
Та й за тії кучері над чолом,
Загубила молодість за селом.

І шумит і гуде зелений байраче,
Не плач, не журися, молодий козаче.

Ой не сам я плачу – плачуть карі очі,
Не дають покою ні вдень і ні вночі.

Чорні брови маю та й не оженюся,
Піду до прийому в солдати наймуся.

В солдати не приймуть – піду утоплюся,
Не топись, козаче, а то душу згубиш.

Не топись, козаче, а то душу згубиш,
Ходім повінчаймось, коли вірно любиш.

Пішли вінчатися – нема попа дома,
Чи твоє нещастя, а моя недоля.

Пішли вінчатися – й нема попа дома,
Чи твоє нещастя, чи моя недоля.

Пішов козак яром, дівка долиною,
Зацвів козак терном, дівка калиною.

Зелений дубочок на яр похилився,
Молодий козаче, чого зажурився?

Молодий козаче, чого зажурився,
Чи воли пристали, чи з дороги збився?

Воли не пристали, з дороги не збився,
Любив я дівчину та й не оженився.

Любив я дівчину та й не оженився,
Любив я другую – посватали люди.

Любив я другую – посватали люди,
Мені ж, молодому, парочки не буде.