Один місяць сходить, а другий заходить

Ой коли б той вечір та й повечоріло б,
Може б моє серце та й повеселіло.

Ой коли б той вечір та й сонечко зайшло,
Може б моє серце та й до мене прийшло.

Ой хоч не до мене, до моєї хати,
Стукає в віконце, щоб не чула мати.

Ой хоч і почує та й буде мовчати,
Вона не осудить рідного дитяти.

Ой як упускала – легенько зітхала,
А як виряжала – плакала, ридала.

Чом ти не прийшов як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, ой чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

ー І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, ой бодай не зросла, сідельце сховала.

А старша сестра сідельце знайшла, коня осідлала,
Поїжджай, брате, до дівчиноньки, котра тебе ждала.

Тече річенька невеличенька, скочу-перескочу,
Віддай же мене, моя матінко, за кого я схочу.

По той бік гора, по другий друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то не зоря – дівчина моя,
З новенькими ой да й відерцями по водицю йшла. (двічі)

ー Дівчино моя, напій же коня,
З рубленої нової криниці, з повного відра. (двічі)

ー Ой, козаче мій, якби я твоя,
Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла. (двічі)

ー Дівчино ж моя, чом заміж не йшла,
ー Була бідна, у наймах служила, парі не знайшла. (двічі)

Калино моя, чом ти не цвіла,
Була зима, ще й люті морози, приморозилась. (двічі)