Digital archive of folklore

Зеленая ой дібрівонька, (двічі)
У три ряди же та й посаже(на).

У три ряди ой посажена,
У три ряди же та й посажена,
Нам дорожка же та й указа(на).

На дорожкє ой явір стоїть,
На дорожкє же та явір стоїть,
Під явором та й козак ле(жить).

Под явором та й козак лежить, (двічі)
В правой ручкє же та й коня де(ржить).

А лівою ой воду бере,
А лівою же та й воду бере,
На серденько же ой полива(є).

На серденько ой поливає, (двічі)
До серденька ой промовля(є):

«Серце моє ой скорблящеє, (двічі)
Тіло моє ой трудяще(є).

Надумало ой помирати (двічі)
Та й нікому ой похова(ти).

Якби в мене ой батьки були, (двічі)
Вони б мене ой схорони(ли).

Якби в мене ой сестри були, (двічі)
Вони б мене та й обтужи(ли).

Якби в мене ой брати були, (двічі)
Вони б мене в могилу пусти(ли)».

Ой на горі больниця стояла,
В тій больниці Маруся лежала. (двічі)

В тій больниці Маруся лежала,
Чорним шовком головку в’язала. (двічі)

Чорним шовком головку в’язала,
Із-за моря зіллячка бажала: (двічі)

«Ой хто ж мені зіллячка достане,
Той зо мною на рушничок стане!». (двічі)

Де взялися три козаки з полку,
Розв’язали Марусі головку. (двічі)

Один каже: «Я Марусю люблю!»,
Другий каже: «Я Марусю возьму!». (двічі)

Третій каже: «Три коники маю,
Я Марусі зіллячка достану. (двічі)

Одним конем до моря доїду,
Другим конем море переїду. (двічі)

Третім конем на камені стану,
Із-за моря зіллячка достану». (двічі)

«Остав, козак, зіллячко копати!», -
Стала йому зозуля кувати. (двічі)

«Ой не копай, козаченьку, зілля,
Бо в Марусі в неділю весілля!». (двічі)

Ой став козак коня підганяти,
Щоб Марусю дівкою застати. (двічі)

Їде козак селом, доріжками -
Зустрічає Марусю з дружками. (двічі)

Для дружечок шапочку знімає,
Для Марусі шаблю винімає. (двічі)

Шо в козака шабля заблистіла,
А в Марусі головка злетіла. (двічі)

Зелений дубочок на яр похилився,
Та й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дороги збився?

Воли не пристали, з дорожки не збився,
Та й того зажурився й, ой без долі вродився.

Того зажурився, без долі вродився,
Та як піду я в поле та й шукать собі долю.

Як піду я в поле шукать собі долю,
Та й не найшов я й долі же, а й найшов синє море.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі же ой самі риболови.

Ой та й з-за гори, ой та й з-за кручі,
Та й риплять вози, йдучи.

Вози риплять, йдучи,
Та й вози риплять, а ярма терлять,
А воли ремиґають.

Воли ремиґають,
Та й попереду та й чумаченько,
Та в сопілочку грає.

В сопілочку грає,
Та й сопілочка та з барвіночка,
Та й оріхове дінце.

Оріхове дінце,
Та як заграє, та й трава в'яне,
та й болить моє серце.

Болить моє серце,
Та й болить серце, ще й голівонька,
Що чужа сторононька.

Годі тобі, та й зозуленько по саду літати,
А й прийди, сядеш коло мене - щось маю сказа(ти).(двічі)

Чи не будеш та й дівчинонько за мною журиться,
А й як я сяду та й поїду в чужий край жени(ться)?(двічі)

("Ой не буду, та й козаченько, їй-Богу, не буду,
Ой ти за гору, я за другу, про тебе забуду".)

Як виїхав та й козаченько за нові ворота,
А й не бере та й дівчиноньки ні сон, ні робо(та).(двічі)

(Як виїхав та й козаченько за жовтії піски,
Ой оглянеться назад себе, біжить посол пішки.

"Ой вернися, та й козаченько, матуся вмирає!",
"Ой не вернуся, бо спізнюся, нехай Бог приймає!"

"Ой вернися, та й козаченько, дівчина вмирає!"
"Ой треба швидше коня гнати, щоб живу й застати!")

Та ішов козак дорогою,
Ой зеленою ж дібровою.

Та й зеленою дібровою,
Ой зустрів дівку чорнобровою. (двічі)

Ої дівчино, моя й Галю,
Ой щось я же тобі сказать маю. (двічі)

Та я щось тобі сказать маю,
Ой сім загадок загадаю. (двічі)

Ой а що росте без кореня,
Ой а що горить же без полумʼя? (двічі)

Ой а що вʼється кругом древця,
Ой а що болить коло серця? (двічі)

Та любов горить без полумʼя,
Ой камінь росте же без кореня. (двічі)

Ой а хміль вʼється кругом древця,
А любов болить кругом серця.

Як одгадаєш, моя будеш,
Як не одгадаєш, чужа будеш.

Ішла вдова, ішла вдова до.., ох і долиною жи
З маленькою ди.., ох і дитиною.

Сіла вдова, сіла вдова спо.., ох і спочивати жи,
Мале дитя го.., ох і годувати.

Мале дитя, мале дитя го.., ох і годувати жи,
Де взялися три, ох і три бурлаки.

Де взялися, де взялися три, ох і три бурлаки жи,
Хотять вдову за.., ох і зарубати.

Хотять вдову, хотять вдову за.., ох і зарубати жи,
Мале дитя з собой, ох і з собой взяти.

Та й ходив чумак, та й ходив бурлак,
Та й сім год по Криму, сім год по Криму.

Та не случалася та й причинонька,
Та ізроду єму, ізроду єму, ізроду єму.

Та й над битою же, та дорогою,
Та воли пасучи, воли пасучи.

(далі текст, записаний у тому ж селі в 1991 р.)
Та прислучилася та й причинонька,
Та й із Криму йдучи, із Криму йдучи.

Та й сірі ж воли та й похромали,
Та й чумак больной став, чумак больной став.

Та й болять ручки, та й болять ножки,
Та й болить голова, болить голова.

Та й бідна ж моя, та й голівонька,
Що товариша нема, товариша нема.)

Ой зелений дубочок та на яр похилився,
Молодий козаче, чого зажурився,
Молодий козаче, чого зажурився?

Молодий козаче, та чого зажурився,
Чи воли пристали чи з дорожки збився,
Чи воли пристали чи з дорожки збився?

Воли не пристали та з доріжки не збився,
Помер рідний батько, я ще й не женився,
Помер рідний батько, я ще й не женився.

Та пора ж мене, мати, та пора женити,
Прийде темна нічка – ні з ким говорити,
Прийде темна нічка – ні з ким говорити.

Ой, на тобі, сину, рубля золотого,
Купи собі, сину, коня вороного,
Купи собі, сину, коня вороного.

Купи собі, сину, коня вороного,
Постав у станочок, говори до його,
Постав у станочок, говори до його.

(Говорю я нічку, говорю я другу,
На третюю нічку кінь мій не говоре,
До сирої землі кінь головку клоне.
Ой, коню, мій коню, коню вороненький,
Чим я тобі тяжкий, чим я тобі важкий?
Ти мені не тяжкий, ти мені не важкий,
Тяжка твоя доля парня молодого.
Їдеш через поле, та й не напасаєш,
Їдеш через річку, та й не напуваєш,
Їдеш до дівчини, та й не рознуздаєш.)

Ой ходив дунець сім год по Дону,
А й на восьмом году сам додому йду.

Обняла ж ночка возлє лєсочка,
Та встав прив'язав коня возлє явора.

Прив'язав коня возлє явора,
Ай сам же ліг спать возлє коріння.

Ой сам же ліг спать возлє коріння,
А й приснилась йому лютая змія.

А ж то ж не змія, а то ж мать моя,
А ж то ж мать моя, скушила мєня.

(Шо твоя жена у розброд пішла,
Коні вороні розпродала,
Узди, хомути пороздавала,
Приїхав донець до нових ворітець,
Вийшла к йому жена молода,
Здрастуй не сказав, світ головку зняв,
Прив'язав же коня возлє двора,
А сам пішов по конюшеньці,
Коні вороні по станках стоять,
Узди, хомути по гвіздках висять,
Сизі голуби ізлітаються,
Сини соколи сидять за столами,
Пишуть перами, кажуть словами,
Не єсть ти отець, а єсть ти подлець,
Здрастуй не сказав, матері головку зняв.)

Ой полі жито пополам з травою,
Ой чи жалко буде, ой мамо, вам за мною? (двічі)

Ой жалко, не жалко, а серденько вʼяне,
А хто ж мене старенькую ой до смерти ж догляне? (двічі)

Оставляю, мамо, найменшого брата,
Не будуть ходити ой хлопці та дівчата. (двічі)

А будуть ходити та двірець минати,
А мені старенькій ой жалю завдавати. (двічі)

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізни(вся).

Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізнився,
Та ой чого він опізнився? Та й що дома нема(є).

Та й що дома немає,
Та в чистім полі край Дунаю та й коня напува(є).

Та й в чистім полі край Дунаю та й коня напуває,
Та а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чу(є).

Та й а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чує,
Та десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).

Зелений дубочок та й на яр похилився,
А й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, а чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дорожки збився?

Чи воли пристали, чи з дороги збився?
Та й воли не пристали, та й з дорожки не збився.

(Того зажурився, що біз долі вродився,
Та як піду я в поле, та й шукать свою долю.

Як піду я в поле, в поле долиною,
Та й пошукаю свою щастя-долю.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі...)

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки,
Чорнявую та білявую,
Третю руду припоганую.

Я чорняву до душі люблю,
З білявою повінчаюся,
А з рудою та поганою,
Я й навіки розпрощаюся.

Та не всії ті сади цвітуть,
Що весною розквітаються,
Не всі тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються.

Половина тих садів цвіте,
Половина .........
Одна й пара та вінчаються,
А другая розлучаються

Чи не я тобі не казала,
Як стояли під криницею,
Не їдь, та й не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
А ще й то сім літ буду ждати,
Поки станеш й удовицею.

Зелений дубочок та й на яр похилився,
Молодий козаче, та й чого зажурився?

Молодий козаче, та й чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дорожки збився?

Воли не пристали, та й з дорожки не збився,
Та й того зажурився, що й без долі вродився.

Того зажурився, що без долі вродився,
Та як піду я в поле, та й шукать собі долю.

Як піду я в поле шукать собі долю,
Та й не найшов я й долі же, а й найшов синє море.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі же ой самі риболови.

У містечку Богуславі сидить дівчат купка,
Межи ними Бондарівна як сива й голубка. (двічі)

Під'їжджає пан Каньовський та й шапочку зняв же,
Обійняв він Бондарівну та й поцілув же. (двічі)

Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати. (двічі)

(Ой шепнули Бондарівні добрі люди тихо,
Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею три козаки з гострими шаблями. (двічі)

Ой тікала Бондарівна з високого мосту,
Сама вона хорошая, хорошого зросту. (двічі))

Було літо, було літо, та й стала зима,
Як не було пригодоньки, гей, гей, та й досі нема.(двічі)

Була йому пригодонька, з Криму їдучі,
В чистім полі...

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

Поїхав козак та й через байрак, на коника схилився,
А й за ним, за ним отець, матуся: «Синочок, вернися!». (двічі)

«Не вернуся я, матуся моя, поїду на Вкраїну,
В мене кінь вороний, а я сам молодий, надіюсь не загину». (двічі)