Як поїхав мій миленький на базар до рідні

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Розсердилась жінка та й на свого мужа. (двічі)

Розсердилась жінка та й на свого мужа,
Вилізла собі на піч та й лежить недужа. (двічі)

– Іди, чоловіче, від хати до хати,
Для своєї жінки та й ліки шукати. (двічі)

– Уставай-но, жінка, приніс тобі меду,
– Їй Богу, не встану, голівки не зведу. (двічі)

Вчили чоловіка та й добрії люди:
Візьми хворостину – здоровою буде. (двічі)

Запрягає чоловік рябую кобилу,
Та й поїхав він у ліс по ту хворостину. (двічі)

– Вставай, вставай, жінко, привіз хворостину,
На слабую голівоньку та (й) на твою спину. (двічі)

Жінка зразу встала, та як не лежала,
Обійняла чоловіка, та поцілувала. (двічі)

– Пошли ж тобі, муже, з високого неба,
Що ти догадався, чого мені треба. (двічі)

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Помирилась жінка та із своїм мужем. (двічі)

Задумала стара баба молодою, молодою бути,
Натикала за очіпок зеленої рути. (двічі)

Рута ж моя, рута ж моя, рута ж моя, рута зелененька,
Я ж думала, що я стара, а я молоденька. (двічі)

Підсипала стара баба на трьох яйцях, на трьох яйцях гусака,
Сама пішла на вулицю та й вдарила гопака. (двічі)

Сиди, сиди, гусаченько, та й висиди, та й висиди гуси,
А я піду подивлюся на чорнії вуса. (двічі)

Ой погнала стара баба гусенята, гусенята пасти,
Сама сіла під вербою куделицю прясти. (двічі)

Став вітер повівать, дощик накрапати,
Стала баба гусинят додомоньку гнати.

Одне наступила, а на друге стала,
А на третє спіткнулася – сама чуть не впала. (двічі)

Іде дід з притикою, хоче бабу бити:
– Де ти діла гусенят, що будем робити?

– Ой ти, діду, не лай мене, бо немає, бо немає за що,
Бо я в тебе хазяєчка, а ти сам ледащо. (двічі)

Я в середу родилася, кажут люди – «Горе!»
Не йди, дівко, за старого, бо борода коле. (двічі)

А йди, дівко, за того, що сіяють вуса,
Він на мене кивне, моргне, а я засміюся. (двічі)

Мету хату, мету сіни, та й засміялася,
Вийшла з хати стара мати, та й догадалася. (двічі)

– Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієсся,
Полюбила козаченька, та й не признаєсся. (двічі)

– Не розливай, мати, воду, тобі не носити,
Не розлучай мене з милим, тобі з ним не жити. (двічі)

– Буду пити, буду лити, буду розливати,
Не любого зятя маю, буду розлучати. (двічі)