Чого не прийшов,

«Маруся, Маруся, скучно за тобою,
Не один я вечір простояв з тобою. (двічі)

Не один я вечір, не одну неділю,
На тебе, Марусю, маю всю надію». (двічі)

По садочку ходжу, коня в руках водю,
Через рідню матір нежонатий ходю. (двічі)

Через рідню матір, через рідні сестри,
Не можу Марусю до себе привести. (двічі)

Ой прийшла Маруся, стала у куточку,
«Прийми, чужа мати, за рідную дочку». (двічі)

«А я дочок маю, чужих не приймаю,
А я сина маю, за тебе не дам я». (двічі)

Їхали козаки із Дону додому,
Прив’язали Галю до сосни косой.

“Ой ти, Галю, Галю молодая,
Ой поїдем, Галю, з нами козака(ми).

Ой поїдем, Галю, з нами козаками,
Краще тобі буде, ніж в рідної ма(ми)”.

Їхали козаки, сосну підпалили,
Сосна догоряє, Галя вимовля(є).

А хто дочок має, гулять не пуска(є)”.

Як піду я в ліс по дрова, наламаю (лому),
Завіз мене мій миленький в чужу, в чужу й стороно(ньку).

А в чужій сторононці ні батька, ні неньки,
Только поють в саду зеленом солов’ї, поють соловей(ки)

Пойте, пойте соловейки всими голосами,
А я вийду в сад зелений, вмию… вмиюся сльоза(ми).

Як зломлю я з рози квітку, та й пустю на воду.
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого дом(у).

Плила, плила з рози квітка та й стала кружиться,
Вийшла й з хати стара й мати та й ста… та й стала жури(ться).

“Ой, чого ж ти, моя доню, така стара стала?
Чи тя милий не кохав же, чи свекруха й обіжа(ла)?”

І милий кохав, і свекруха не обіжала,
Знать судьба моя такая, рано, рано й старой ста(ла).