​Чи я в своїм лузі, гей, не калина?

Вітер віє, ой лози нагинає,
Ой мати дочку ой про життя пита(є).

Мати дочку ой про життя питає,
Ой спитай, мати, ой сірого й утя(ти).

Зійшов же місяць за ту гору та вгору високо піднявсь,
Та й освітив усю долину та й знов за хмару заховавсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню ж, доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Не дожидай його додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багацько хлопців поверталось, багацько де кого й нема,
Багато дівчат заміж вийшло, а ти чого сидиш сама? (двічі)

ー Не хочу ж, мамо, за старого, старий не парочка мені,
Як оддаси мене за його, то зогнію в сирій землі. (двічі)

ー Іди ж ти, доню, за старого, старий жалітиме тебе,
І будеш жить за ним щасливо, і будеш згадувать мене. (двічі)

Зійшов місяць, зійшов ясний, та й знов за хмару закотивсь,
Та й освітив усю долину, де милий мій колись ходив. (двічі)

А в тій долині є хатина, там тихо ж лампочка горить.
Там мати дочку вговоряє – доня заплакана сидить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти ж в мене квіточка одна,
Не жди, не прийде він додому, його на світі вже нема. (двічі)

Багато дехто повінчався, а ти кого так довго ждеш?
Багато дехто повінчався, а ти чого заміж не йдеш?”

“Не віддай, мати, за старого, старий не парочка мені.
Як віддаси ж мене за його, то й буду гнить в сирій землі.

Прощайте, браття-мотористи, прощайте, вся моя сім’я!
Бить може спортітся машина і не вєрнуся я сюда”.