​Ой горе тій чайці

Ой горе тій чайці, чаєчці-небозі,
Що вивела чаєняток при битій дорозі. (двічі)

Ішли чумаченьки, весло співали,
Та й чаєчку ізігнали, чаєнят забрали. (двічі)

А чаєчка в’ється, об дорогу б’ється,
К сирій землі припадає, чумаків благає. (двічі)

ー Ой ви, чумаченьки, ви ще молоденькі,
Верніть моїх чаєняток, вони ще маленькі. (двічі)

ー Буду вас прохати, буду вас благати,
Верніть моїх чаєняток, бо я їхня мати. (двічі)

Та й ходив чумак, та й ходив бурлак,
Та й сім год по Криму, сім год по Криму.

Та не случалася та й причинонька,
Та ізроду єму, ізроду єму, ізроду єму.

Та й над битою же, та дорогою,
Та воли пасучи, воли пасучи.

(далі текст, записаний у тому ж селі в 1991 р.)
Та прислучилася та й причинонька,
Та й із Криму йдучи, із Криму йдучи.

Та й сірі ж воли та й похромали,
Та й чумак больной став, чумак больной став.

Та й болять ручки, та й болять ножки,
Та й болить голова, болить голова.

Та й бідна ж моя, та й голівонька,
Що товариша нема, товариша нема.)

Ой ходив дунець сім год по Дону,
А й на восьмом году сам додому йду.

Обняла ж ночка возлє лєсочка,
Та встав прив'язав коня возлє явора.

Прив'язав коня возлє явора,
Ай сам же ліг спать возлє коріння.

Ой сам же ліг спать возлє коріння,
А й приснилась йому лютая змія.

А ж то ж не змія, а то ж мать моя,
А ж то ж мать моя, скушила мєня.

(Шо твоя жена у розброд пішла,
Коні вороні розпродала,
Узди, хомути пороздавала,
Приїхав донець до нових ворітець,
Вийшла к йому жена молода,
Здрастуй не сказав, світ головку зняв,
Прив'язав же коня возлє двора,
А сам пішов по конюшеньці,
Коні вороні по станках стоять,
Узди, хомути по гвіздках висять,
Сизі голуби ізлітаються,
Сини соколи сидять за столами,
Пишуть перами, кажуть словами,
Не єсть ти отець, а єсть ти подлець,
Здрастуй не сказав, матері головку зняв.)