Digital archive of folklore

Ой горе тій чаєчці, чаєчці-небозі,
Що вивела чаєняток при битій доро(зі). (двічі)

Ішли чумаченьки, весело співали,
Вони чаєчку зігнали, чаєнят забра(ли). (двічі)

А чаєчка в’ється, об дорогу б’ється,
До дороги припадає, чумаків блага(є). (двічі)

"Ой ви, чумаченьки, ви ще й молоденькі,
Верніть моїх чаєняток, діточок мале(ньких). (двічі)

Ой лети ж ти, чайко, не кричи так жалко,
Бо ми твоїх чаєняток в каші повари(ли). (двічі)

Ой жаль мені харошого дому,
Ой жаль мені харошого дому,
Що нікому ходити до ньо(го).

Одна була та дівочка Оля,
Та й та пішла на людей робити,
Та й та пішла на людей роби(ти).

Та й та пішла на людей робити,
Свекоркові, свекрусі годити,
Свекоркові, свекрусі годи(ти).

Свекоркові, свекрусі вгодила,
А діверку та й не угодила,
А діверку та й не угоди(ла).

А діверку та й не угодила,
На коника та й не підсадила,
На коника та й не підсади(ла,).

Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Хліба вріжу, свекруха погляне,
Хліба вріжу, свекруха погляне,

Якби моя та ненька дізналась,
Вона б мені вечерю прислала,
Вона б мені вечерю присла(ла).

Хоч місяцем, хоч зірницею,
Хоч братіком, хоч сестрицею,
Хоч братіком, хоч сестрице(ю).

А братіка та й дома немає,
А братіка та й дома немає,
А сестричка доріжки не зна(є)

Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже,
Сватай мене, козаченько, люблю тебе дуже. (двічі)

Ой хоч сватай, хоч не сватай, хоч так не цурайся,
Щоб та слава не пропала, що ти женихався. (двічі)

"Женихався, не цурався, думав тебе брати,
За лихими ворогами мушу спокидати. (двічі)

Ой якби ж ти, дівчинонько, була багатенька,
Взяв би тебе за рученьку, повів до батенька». (двічі)

"Ой якби ж я, козаченьку, була багатенька,
Наплювала б я на тебе, на твого батенька". (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Спородила молода дівчина харо-, харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила? В зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща-, ні щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала тому козакові личко, чорні брови,
Тільки дала тому козакові личко, личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, цих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя, долю дати. (двічі)

Посіяла огірочки низько над водою,
Сама буду поливати дрібною сльозою. (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки,
Не бачила миленького чотирі годочки. (двічі)

А на п’ятий побачила, як корову гнала,
Не сказала «Добрий вечір», бо мати стояла. (двічі)

Бо мати стояла, а батько дивився,
Не сказала «Добрий вечір», щоб не насварився. (двічі)

Ой піду цею, ей, цею вулицею,
Ой чи не здибаюсь свою, свою Марусею.

Їде козак їде, ей, під ним коник вʼється,
Молода дівчина з коза-, з козака сміється.

"Не смійся дівчино, ей, не смійся ти з мене,
Не одну я нічку ночу-, ночував я в тебе.

Не одну я нічку, ей, ночував я в тебе,
Не одну вечерю, вече-, вечеряв я в тебе.

Ой піду я лугом, лугом-долиною,
Ой чи не зустрінусь з родом, родиною?

Ой там моя сестра пшениченьку жала,
Сказав я їй "Здраствуй", вона не сказала.

Ой чого ж ти, сестро, така горда стала?
Сказав тобі "Здраствуй", а ти промовчала.

Ой того ж, брате, "Здраствуй" не сказала,
За дрібними слізьми тебе не впізнала. (двічі)

Ой у полі жито стелиться низенько,
Добре тому жити, що любов близень(ко). (двічі)

Вона близько, близько, сірим конем грає,
Сірим конем грає, мальована бри(чка). (двічі)

Мальоана бричка, сивим конем грає,
Люблять мене хлопці, що я невели(чка). (двічі)

Ой я невеличка та ще й небагата,
В мене кавалєрів завжди повна ха(та). (двічі)

Завжди повна хата ще й повнії сіни,
В мене кавалєри завсігда красі(ві). (двічі)

Ой у лузі калина стояла,
Мати дочку про життя питала.

Мати дочку про життя питала,
Спитай, мамо, сірого й утяти.

Сіре вутя на морі ночує,
Воно ж моє все горечко чує.

Воно ж моє все горечко чує,
Перве горе – свекруха лиха(я).

Перве горе – свекруха лихая,
Друге горе – дитина малая.

Друге горе – дитина малая,
Третє горе – мій милий ревнивий.

Сам у полі він їде орати,
Мене бере волів поганяти.

Гей, ви, воли, воли половії,
Ой верніться літа молодії!

Як піду я в ліс по дрова, та й зламаю розу,
Завів мене дурний розум на чу-, на чужу сторо(нку). (двічі)

А на чужій сторононьці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа соловей(ко).

Спивай, спивай, соловейко, всими голосами,
А я піду в сад вишневій заллюсь, заллюся сльоза(ми). (двічі)

Ой піду я понад лугом, ну-да-я, ну-да-я,
Там мій милий оре плугом, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, ну-да-я, ну-да-я,
Чи не скаже мені сісти, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Він наївся та й напився, ну-да-я, ну-да-я,
Та й на ріллю похилився, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

«Чом лежиш ти, чом не ореш, ну-да-я, ну-да-я,
Чом до мене не говориш, ну-да-я, ну-да-я?» (двічі)

"Ой лежу та й думаю, ну-да-я, ну-да-я,
Що погану жінку маю, ну-да-я, ну-да-я". (двічі)

"А я брови сажой мажу, ну-да-я, ну-да-я,
Чорнявого переважу, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Не сватав б ти мене вночі, ну-да-я, ну-да-я,
Не вилізли тобі очі, ну-да-я, ну-да-я!" (двічі)