Ой у лузі калина стояла

Ой з-за гори та ой з-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку ой про життя пита(є).

Спитай, мати, ой спитай, мати, ой сірого утяти,
Ой сіре утя ой на морі ночу(є).

Сіре ж утя, ой сіре ж утя ой на морі ночує,
Ой воно ж моє ой все горенько чу(є).

Перве горе, ой перве горе – ой дитина малая,
Ой друге горе – ой свекруха лиха(я).

Третє горе, ой третє горе – ой мій милий ревнивий,
Ой що сам їде ой у поле ора(ти).

Ой що сам їде, ой що сам їде ой у поле орати,
А мене бере ой воли поганя(ти).

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой сірії половії,
Ой пройшли мої ой літа молоді.

Ой піду я лугом, лугом-долиною,
Ой чи не зустрінусь з родом, родиною?

Ой там моя сестра пшениченьку жала,
Сказав я їй "Здраствуй", вона не сказала.

Ой чого ж ти, сестро, така горда стала?
Сказав тобі "Здраствуй", а ти промовчала.

Ой того ж, брате, "Здраствуй" не сказала,
За дрібними слізьми тебе не впізнала. (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Спородила молода дівчина харо-, харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила? В зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща-, ні щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала тому козакові личко, чорні брови,
Тільки дала тому козакові личко, личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, цих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя, долю дати. (двічі)

Сини мої, гайдамаки,
А я ваша мати,
А хто буде, сини мої, хлібом годувати? (двічі)

Один каже: «Хто й зна…»,
Другий: «Як удасться»,
Третій каже: «Ой, на ту рибу, вона тобі здасться». (двічі)