My mother used to tell me

Скотився місяць над горою і всю долину освітив,
А в тій долині єсть хатина, а в тій хатині гомонить. (двічі)

Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить, (двічі)

– Ой, доню-доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Усі дівчата пішли (вийшли) заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

– Усі вже хлопці поженились, твого в живих уже нема. (двічі)

– Ой, мамо-мамо, моя мамо, старий не парочка міні,
Як оддаси мене за нього – буду лежать в сирій землі. (двічі)

Не чути більше їх розмови, ліш тільки чути плач дочки,
На другий день уже старому давала дівка рушнички. (двічі)

Давала, слізоньки втирала, згадала клятву, що клялась:
Любити милого да гроба, сама її не справдила. (двічі)

Скатився місяць над горою і берег річки освітив,
В тій річці плавало два трупа, а кінь по бережку ходив. (двічі)

– Калина-малина, чого в лузі стоїш,
Чого в лузі стоїш та й не розцвітаєш? (двічі)

– А я в лузі стою та й не розцвітаю,
Полюбила парня, якусь думку маю. (двічі)

А я думку маю, ще й думати буду,
Полюбила парня, зроду не забуду. (двічі)

А в неділю вранці, ще й сонце не сходить,
А вже мій миленький по казармі ходе. (двічі)

По казармі ходе, гостру саблю носе,
Гостру саблю носе, камандіра просе. (двічі)

– Командіре, братце, атпусти додому,
Оставив дівчину, сам не знаю кому. (двічі)

Їде-їде козак, ворота минає,
А дівчина стоїть, сльози проливає. (двічі)

– Ой, куда ж ти їдеш, ворота минаєш,
Я ж твоя кохана, чи ти не впізнаєш? (двічі)

– Якби ж ти, кохана, одного кохала,
Як скрився за гору, сина б ти не дбала. (двічі)

– Я сама не дбала, дбали ми з тобою,
Дбали ми з тобою, в лузі під вербою. (двічі)

– Калина-малина, чого в лузі стоїш,
Чого в лузі стоїш та й не розцвітаєш? (двічі)

(Ой ні хмариться), ой ні годиниться,
Рубай дерево, куда хилиться.

Рубай дерево, куда хилиться,
Й оддай дочку, куда прийдеться.

Куда прийдеться же, ні за старого,
Ні за старого, ні за малого.

(За козаченька, розудалого,
За старим жити – тєло сушити.
За молодчиком – всьо горювати.)