Oh, the owner sends

Ой я жила я сім год удовою
Та й не чула землі під собо(ю).

Превраїли превражії люди:
«Вийди заміж - добре тобі буд(е)».

А я людську воленьку ввольнила,
Вийшла заміж, головку втопи(ла).

Утопила головоньку в глибоку криницю,
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

Та й не знала як з миленьким жити,
Пішла ж його раненько буди(ти).

Та й забула людей розпитати,
Як милого на йменнячко зва(ти).

«Уставай же, милий, моє милування,
Ой уже ж тобі готове вмива(ння).

Та й уже ж тобі водиця в кубочку,
Шитий рушник висить на кіло(чку).

Та й уже тобі варенички в маслі
І на столі горілочка в пля(шці)».

Як став милий з постелі вставати,
Стала мила в вікно виліта(ти).

«Ой як же ти, мила, та й норови знала,
Шо й од мене в вікно й виліта(ла)».

«Ой я ж, милий, твоїх норовів не знала,
Мені твоя матінка сказа(ла).

Шо я твоїй ненці головоньку й ськала,
А вона мені всю правду сказа(ла):

«Шо й у мене син – червона калина,
Будеш, доню, синя як ожи(на)».

Летить галка через балку та й летючи кряче,
Молодая дівчинонька ходить гаєм плаче. (двічі)

Не пускає її мати рано до криниці,
Ні жита жать, ні льону брать, ні на вечорниці. (двічі)

Раз у вечері пізненько, як мати заснула,
Вийшла слухать соловейка, мов з роду й не чула. (двічі)

Як слухала соловейка, дивилася в воду,
Тяжко, тяжко, мамо… важко, важко, мамо… нащо дала вроду? (двічі)

Усе дала, усе дала, долі дать - не дала,
Дала, дала личко, дала, дала брови...

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой том удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой сіяла-сіяла та й стала волочити,
А, заволочивши, стала Бога просити. (двічі)