Digital archive of folklore

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу…, на чужу старонку. (двічі)

Ой в чужиї стороненьки ни батька й ни неньки,
Тільки в саду (гаю) вишневому пают, пают салавейки. (двічі)

Пойте, пойте, соловейки разними галасами,
А (ох) я вийду в сад зелений – зальюсь, зальюся слязами. (двічі)

Ой зірву я с рози квітку та постю на воду:
«Пливи, пливи, з рози квітка, й до мо..., до мого ти роду». (двічі)

Ой пливла да пливла квітка та й стала кружитца,
Вийшла з хати стара ненька, та й ста…, та й стала журитца. (двічі)

«Ой чого ж ти, з рози квітко, так рано зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стала? (двічі)

Чи синів ти поженила, чи дочок віддала,
За чужою рабатою така, така стара стала?» (двічі)

Усі гори зеленіють, усі гори зеленіють,
Де багаті жито сіють.

Одна гора тільки чорна,
Де сіяла же бідна вдова.

Де сіяла, волочила,
Слізоньками й примочила.

Ой братічок-соколочок,
Возьми мене на зімоньку.

Ой сестричко-перепілко,
Скажи стільки в тебе діток?

В мене діток всього пʼяток,
….
(Твоїх діток надо годувати,
Сім парів волів мати.

Не нада сім пар волів мати,

Буду сама годувати.

Ідіть дітки, ідіть з хати,
Сіда дядько вечеряти.

Пішли діти у долину,

Шукать батькову могилу.

Вставай, тато, вставай з гроба,
Як нам тяжко жить без роду,

Не так дядько як дядина,
Гудить вона як гадина.

Вставай тато, вставай з могили,
Як нам трудно жить на чужбині.)

Вилітали орли з-за крутої гори,
Вилітали ой та гуркотали, розкоші шукали. (двічі)

Скільки не літали, треба вниз спускатись,
Ой у полі, в полі три доріженьки, треба розлучатись. (двічі)

Запряжу я коні, коні ворониї,
Та й поїду ой да доганяти літа молодиї. (двічі)

Та й догнала літа на дубовім мості,
Ой верніться, літа молодії, хоть на час у гості. (двічі)

Не вернемося ми, ми тепер до тебе,
Було б тоді, тоді шанувати, як були ми в тебе. (двічі)

Як була я молода, не спила, не з’їла ,
Тільки те я, те (то) я і згадаю, що тяжко робила. (двічі)

Зажурилася молода удівонька,
Що не кошена зелена дібрівонь(ка).

Найму косарів сімдесят ще й чотирі,
Щоб викосили усі гори й доли(ни).

Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу поляга(є).

Зажурилася молода удівонька,
Що не кошена зелена дібрівонь(ка).

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу й налягає.

Шолкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Скажи галочка, де мій же миленький?
А твій же милий в лузі під вербою.

Віє вітер, та віє вітер, ой віє, повіває.
Ой мати дочку, ой про життя пита(є).

Мати дочку, ой мати дочку, ой про життя питає.
Ой спитай мати, ой сірого й утя.

Спитай мати, та й спитай мати, ой сірого й утяти.
Ой сіре й утя, ой на морі ночу(є).

Сіре вутя, ой сіре вутя, ой на морі ночує,
Ой воно моє, ой все горичко чує.

Перве горе, та перве горе – ой свекруха лихая.
Ой друге горе – ой дитина мала.

Друге горе, та друге горе – ой дитина малая.
А третє горе – ой мій милий ревнив(ий).

Ой сам їде, та ще й сам їде, ой у поле орати,
А мене бере, ой волів поганять.

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой всі гили поломили,
Ой пройшли мої, ой літа молодії.

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой чиї же круторогі,
Ой помняли мої, ой личко ж і чорні брови.

(Ой піду я лугом), лугом-долиною,
Може де я встрінусь з рідною сестрою. (двічі)

Зустрівся з сестрою – пшениченьку жала,
Сказав єї: «Здраствуй!» – Вона ж промовчала. (двічі)

«Ой чого ж ти, сестро, така горда стала,
Чи синів женила, чи дочок давала?» (двічі)

«Синів не женила, дочок не давала,
За чужой работой тебе, братік, не впізнала». (двічі)

На чужой работі гірко нароблюся,
А прийду додому – слізоньками я заллюся». (двічі)

Ой у полі, в полі та буйний же вітер віє,
Ой там удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой уроди, Боже, та пшениченьку яру,
На вдовиних ой, малих же діток, ще й на вдовину славу. (двічі)

Ой ще ж удівонька та додому ж не дійшла,
А вже ж люди кажуть, шо пшениченька зійшла. (двічі)

Ой ще й удівонька та на лавку ж не сіла,
А вже ж люди кажуть, шо пшениця поспіла. (двічі)

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)

Косарі косят, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й наляга(є).

Шовкова трава на косу налягає.
З-під тії трави галочка й виліта(є).

З-під тії трави галочка й вилітає.
«Скажи, галочка, де моя й дружинонька?»

«Скажи, галочка, де моя дружинонька?»
«Твоя дружина на морі купаїться.

Твоя дружина на морі купаїться.
Правою рукой умиваїться,
Лєвою рукой утираїться».

Косарі косят, аж вітер повіває,
Шовкова трава на косу й наляга(є).

Шовкова трава на косу й налягає.
З під тії трави й галочка й виліта(є).

З під тії трави й галочка й вилітає
«Скажи галочка, де моя й дружинонька?»

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой том удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой сіяла-сіяла та й стала волочити,
А, заволочивши, стала Бога просити. (двічі)

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да довела ж любов до горя.

Світ, голова ой кружитца,
Ой, да на плєчах же й арьол садітца,
Ой, да на плєчах же орьол садітца.

Ой, арьол ти, сизокрилий,
Ой, да скажи правдоньку, де ж мій милий,
Ой, да скажи правдоньку, де ж мій милий?

(А твій милий на роботі,
Ой да у літєйному заводі.

Шо ж він робе, виробляє?
Ой, да мідні труби виливає.

Пішла слава по народу,
Та й на тую дівчину, що без роду.)

Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким,
Там орала дівчинонька воликом чорненьким. (двічі)

Орала, орала, не вміла гукати,
Та й найняла козаченька на скрипочку грати. (двічі)

Я в неділю п’ю, п’ю, в понеділок сплю, сплю.
А в вівторок, снопів сорок, пшениченьку жну, жну. (двічі)

В середу косила, в четвер молотила,
В п’ятницю віяла, а в суботу міряла. (двічі)

А в неділю продала - з хлопцями пропила,
Слава тобі, Господи, що до діла довела. (двічі)

І до діла не я, до роботи не я,
З хлопцями погуляти - вся охота моя. (двічі)

...............................
Та посилає ой пан-хазяїн,
А й у поле й орати.

Ой у поле орати,
Та дає йому ой пару волів
Ше й батіг поганяти.

Ше й батіг поганяти,
Та оре наймит, та оре бідний,
Ой на шлях поглядає.

Ой на шлях поглядає,
Та усі люди а обід несуть,
А хазяйки немає.

Ой хазяйки немає,
Та доора…

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да й довела любов до горя. (двічі)

Світ-головонька кружиться,
Ой да й на плече орьол садітца. (двічі)

(Ой ти, й орьол сизокрилий,
Ой да й скажи правду, де мой милий? (двічі)

А мой милой на роботі,
Ой да й на літєйному заводі) (двічі)

Ой Боже(и), Боже(и), коли той вечір буде,
Та коли про мене наговоряться лю(ди).

Говорять зранку, говорять до півночі,
Бодай ворогам повилазили й о(чі).

Говорять старі, говорять ше й малії,
А ше й говорять воріженьки тяжкі(ї).

Ой горе(и), горе(и), сирота грядки поле,
Великий мороз аж у ніженьки ко(ле).

Ой то ж не мороз, то нерідная мати,
Кладе сироту, не вечерявши, спа(ти).

Не вечеряла, не буду й обідати,
Нема родочку — нікому й одвіда(ти).

А ненько моя, дороге насіннячко,
А де тебе взяти, де тебе посія(ти)?

Ой посію я в світлиці на скамниці,
А буду ж поливать сім неділь із крини(ці).

Буду поливать сім неділь із криниці,
Поки зійдуться братіки та сестри(ці).

А братіки йдуть, як голубчики гудуть,
А сестриці йдуть, як зозуленьки ку(ють).

На драбинушку схилився,
Та він своїми карими очима
На сірих волів дивився.

На сірих волів дивився,
Та пішли воли сірі, половії
У чистоє поле грати.

У чистоє поле грати,
Та в чистім полі, широкім роздоллі
Де косарі сіно косять.

Там косарі сіно косять,
Та вони косять, а вітер розносить,
А з косариків піт ллється.

А з косариків піт ллється,
Тай сидить чумак в холодку під возом,
Та й з косариків сміється.

Та й з косариків сміється,
Ой смійся, смійся, чумаку Макаро,
За сміх тобі горе буде.

За сміх тобі горе буде,
Та прийде осінь, а ти й у дорозі,
Нічим волів годувати.

Нічим волів годувати,
Та прийде зіма, ще й люті морози,
Нічим волів годувати.

Нічим волів годувати,
Та бере чумак ремінний налигач,
Та йде сіна купувати.

Та йде сіна купувати,
Ой продай, дядьку, чи ти рідний батьку,
Продай сіна хоч на в'язку.

Продай сіна хоч на в'язку,
Та нема сіна, продай хоч соломи,
Сірим волам для дороги.

Сірим волам для дороги,
Та пішли воли сірі, половії,
Аж ногами огонь крешуть.

Аж ногами огонь крешуть,
Та вже тому чумаку Макару,
Дубовую труну тешуть.

(Ой з-за гори-гора та буйний вітер віє)
Ой там удівонька тай пшениченьку сі(є). (двічі)

Як посіяла та й заволочивши,
Ой заволочивши стала Бога проси(ти). (двічі)

Ой вроди ти, Боже, та пшениченьку яру,
Ой на моїх та малих діток, та на мою вдовину сла(ву). (двічі)

Ой пора-пора, пора до двора.

Ой пора-пора нам до двора,

А паничок не пуска.

Уже сонце заходе, а ми на балгани йдьом...

....

Нам додому хочеться,

А ми не йдемо, приказу ждемо.

Пока приказ прикажеться,

Пара коній запряжеться.