Digital archive of folklore

Ой із-за гори кам'яної,
Сонце вгору йде,
А дівчина до батенька,
На пораду йде.Ги!

Ой порадь, порадь, мій батенько,
Порадь же й мене,
А як прийду повінчана,
Чи приймеш мене? Ги!

Ой одрізана скиба хліба,
Та й не притулю,
А як прийдеш повінчана,
То я й не прийму.

Полети, соколе, далеко у поле,
Полети, соколе, далеко у по(ле).

Там твою сокілку галочки обсіли,
Там твою сокілку галочки обсі(ли).

Нехай сідают, як сами знают,
Нехай сідают, як сами зна(ют).

Я свою сокілку між ними пізнаю,
Я свою сокілку між ними пізна(ю).

Галочки - чорненькі, сокілка - сизенька,
Галочки - чорненькі, сокілка - сизе(нька).

Полети, Мишечка, далеко у поле,
Полети, Мишечка, далеко у по(ле).

Там твою Катрусю дружечки обсіли,
Там твою Катрусю дружечки обсі(ли).

Нехай сідают, як сами знают,
Нехай сідают, як сами знают.

Я свою Катрусю між ними пізнаю,
Я свою Катрусю між ними пізнаю.

Дружечки - в квіточках, Катруся - в віночку,
Дружечки - в квіточках, Катруся - в віно(чку).

Ненько моя, та й не гай мене,

Ненько моя, та й не гай мене,
Ненько моя, виряжай ме(не).

Тепер нічка та темненькая,

Тепер нічка та темненькая,
Дороженька далеченька(я).

Будем їхать та й заблудимо,

Ми поїдем та й заблудимо,
І Валюшу та й загуби(мо).

Ой де великий двір, а маленький збір,
Не вся моя же родинонька,
Не вся моя же родинонька.

Ой нема родини ні половини,
Ні батенька ж з України,
Ні батенька ж з України.

Ой пошлю соловейка, пошлю маленького,
По батенька ж, по рідненького,
По батенька ж, по рідненького.

Ой іще соловейко не долітає,
А батенько ж надогад знає,
А батенько ж надогад знає.

Ой чого ж ти летиш, мій соловейко,
І з якими ж звісточками,
І з якими ж звісточками?

Од твого дитяти, од сиротяти,
Що нікому ж порядку дати,
Що нікому ж порядку дати.

Віддала мене матуся моя за далекиї гори, - двічі

Та й заказала, заговорила, щоб сім год не ходила, - двічі

Не ходила год, не ходила два, а на третій спочила, - двічі

Ой як схватюся, перекинуся сивою зозулею, - двічі

Та й сяду, впаду в батенька в саду на солодкій яблуні, - двічі

Буду кувати, не промовляти, щоб не впізнала мати, - двічі

Ой вийшла мати в сад воду брати, ще й зозулю слухати, - двічі

Я й не зозуля, я й не лугова, я твоя домашняя, - двічі

Жалько ж мені батькового двору,
Жалько мені батькового двору,
Що нікому ходити по йо(му).

Та тільки жи було б Лєночки ходити,
Тільки було би Лєночки ходити,
Та й та пішла жи свикрусі жи годи(ти).

Ой годи жи, доню, старому й малому,
Годи, доню, старому й малому,
Ще й і Васічке жи молоденько(му).

Приїзжають до двору, до женіха. Співають там:

Відчиняй, свате, хату,
Відчиняй, свате, хату,
Бо не влізе перезва в хату.
Як не влізе в хату,
То полізе на хату.

Раніше, коли дівчина виходила заміж, був такий дуже хороший звичай: старша дружка водила наречену, ходили із шишками, заходили у двір до родичів, до сусідів, кланялися, запрошували на весілля і давали шишку, а із-заді чоловік десять ішло дівчат, дружки, які співали пісні. Ось ми зараз їх проспіваєм.

Ой по нашій вулиці роза цвіте,
Молодая Галочка заміж іде.
Ой казала Галочка: «Заміж й не піду»,
Ой казала Галочка: «Погуляю,
Русою косою пома(ю)». У!

(Ой) ішли же дружечки рядочком,
Та ж повз вишневеньким садочком,
Та й зломили гілочку зелененьку,
Уквітчали Галочку молоде(ньку). У!

Ой брязнули ключики на кілочку,
Та сплелися коники на місточку,
Подивися, Вітєчка, у віконце,
Їде твоя Галочка як те со(нце). У!

Ой скупіє тихочани, скупіє,
Построяли вулиці тісніє,
Ні проїхати, ні пройти,
Молодую Галочку провести. І!

(Тихочани – походить від назви однієї з частин с. Некременне – Тихощина – Л.Д.).

Прибирайся, матінко, прибирайся,
Та й до себе гостей сподівайся,
Застилай столи ще і лавки,
Їдуть дружечки-панян(ки).

Їдуть і дружечки-панянки,
Нашої Галочки городян(ки).

Весілля продовжується. Наречених зустрічають батьки, поздоровляють, і починаються знову співи весільних пісень.

(Ой жаль) мені хорошого двору,
Ой жаль мені хорошого двору,
Що нікому ходити по ньо(му).

Одній Галочки було б ходити,
Одній Галочки було б ходити,
Та й та пішла на людей роби(ти).

Та й та пішла на людей робити,
Та й та пішла на людей робити,
Свекрусі та свекрові годи(ти).

Ой свекрусі та й не й угодила,
А свекрусі та й не угодила,
Постіль білу та й не застели(ла).

А свекрові та й не й угодила,
А свекрові та й не й угодила,
На коника та й не підсади(ла).

Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Ріжу хліба, а свекруха ла(є):

«Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Кусок хліба ще й не зароби(ла)».

Якби моя рідна ненька знала,
Якби моя рідна ненька знала,
Вона б мені вечерять присла(ла).

Вона б мені вечерять прислала,
Вона б мені вечерять прислала,
Чи місяцем, чи зірнице(ю).

Чи місяцем, чи зірницею,
Чи місяцем, чи зірницею,
Чи братиком, чи сестрице(ю).

Червоная калинонька, не хилися,
Молодая Галочко, не журися,
Ми ж тую калиноньку підведемо,
Ми ж тебе, Галочко, не дамо.

Старший боярин ласий,
Украв кусок м’яса,
Під стил заховався,
М’ясом запихався.
Якби дружки не дивилися,
Всі б бояри подавили(ся). И!

Од столу до порога,
Втоптана дорога,
Бояри втоптали,
Помиї хльоптали.
Старший не напився,
З головою втопив(ся).

(На) комині кружка стояла,
А в ту кружку кішка настяла.
Подайте ту кружку,
Напоїть старшу друж(ку).

Так, після жартівливих веселих частівок настає сумний період на весіллі: роздівають наречену – знімають фату дві жінки, напинають її платочком, а фату держать над головою і приспівуючи:

Покрівочка плаче,
Покрівочка плаче,
Покриваться хоче.
Не так покриваться,
Як поцілуваться.

Так, в кінці весільного ритуалу дружки прощаються з нареченою, приспівуючи:

Прощай, прощай, Галочка, ми вже йдемо,
Ми вже твоє дівування з собой беремо,
Ми вже того Вітєчку даримо.

Після цієї прощальної пісні молодь уже більш не приймала участі у весіллі – уже гуляло старше покоління. Там і жартували, там і вульгарили, от. А молодь од цього, од цього ограждали.

Ви дружечки, ви паняночки,
Ви дружечки, ви паняночки,
Становіться та на лавочки,
Давайте дорогу князеві молодому.

Та засвіти, мати, свічку,
Постав на столі,
А я буду дивитися,
Чі пара мені?