Digital archive of folklore

Ой з-за гор, гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку ой про життя питає.

Ой спитай, мати, ой сіре й утя,
Ой сіре й утя ой на морі ночує.

Ой сіре утя ой на морі ночує,
Ой воно моє ой все горечко чує.

Чорноморець, мамєнька, чорноморець,
Вивів мене босую ой на мо-, на морозець. (двічі)

Вивів мене босую та й питає:
"Чи є мороз, дівчино, ой чи не-, чи немає?" (двічі)

Ой нема морозоньку, тільки роса,
А я й молодесенька ой стою, стою боса. (двічі)

Простояла ніченьку та й байдуже,
Люблю чорноморчика, люблю дуже. (двічі)

"Я ж думала, мамєнька, панувати,
А прийшлося, мамєнька, ой гарювати". (двічі)

"Я ж думала, мамєнька, панувати,
Черевичок з ніжок не знімати". (двічі)

Ой попід нашим садом та й пшениченька ланом,
Ой горою й овес.

Горою овес,
Ой не по правді, милий, й милий, чорнобривий,
Ой зо мною живеш.

Зо мною живеш,
Ой як прийде той вечір, ой вечір, вечірочок,
Ой до другої йдеш.

До другої йдеш,
Та й до мене стиха, помаленьку,
Голос подаєш.

Ой калина, ти моя малина, чом ти рано розцвіла,
Ой калина, ти моя малина, чом ти рано розцвіла?

Не в ту пору, не в те время мати сина родила,
Не в ту ж пору, не в те время мати сина родила.

Вона його спородила, ще й в солдати нарікла,
Вона його спородила, ще й в солдати нарікла.

Взяла його за рученьку, до прийому привела,
Взяла його за рученьку, до прийому привела.

Прийомщики, голубчики, прийміть сина-сокола,
Прийомщики, голубчики, прийміть сина-сокола.

Та й оббройте русі кудрі з потилиці до лоба,
Та й оббройте русі кудрі з потилиці до лоба.

Ой постойтє, ви мєня нє бройтє, поки мамєнька прийдьот,
Ой постойтє, ви мєня нє бройтє, поки мамєнька прийдьот.

Вона ж мої русі кудрі всє слєзами й обольйот,
Вона ж мої русі кудрі всє й сльозами обольйот.

(Парня броють, коня ведуть, парень усміхається,
А за ними стара мати слізьми умивається.)

Ой там за горами, там б’ють барабани,
Там б’ють барабани, громко, громко вибивають. (двічі)

Там б’ють барабани, громко, громко вибивають,
Маладих ребят в солдат, в солдат виряжають. (двічі)

За багатим сином плаче вся родина,
А за сиротою моло-, молода дівчина. (двічі)

За багатим сином батько й мати плаче,
А за сиротою чорний, чорний ворон кряче. (двічі)

Ой їхала та й Надічка й од венця,
Розсипала васильочки з оканця(?).
Ростіть-ростіть, васильочки, – буду поливать,
Прийде Ванічка – буде шанувать.

Ой не жалко ж мені та й не на кого,
Тільки жалко мені на й отца свого.

На й отца свого же, ше й на рідного –
Оженив він мене малолітнього.

За лєсом сонце засіяло, там чорний ворон, ворон прокричав. (двічі)

Слєза на грудь єму скатілась – паслєдній раз “Пращай-пращай” сказав. (двічі)

Пращайтє, дєвушкі-красоткі, пращайтє, всє ма-, всє маї друззя. (двічі)

(Бить может єду ня на времʼя, бить может, єду навсєгда.
Бить может сабля-ліходейка разрубіт череп у мєня.
Бить может мєткая винтовка із-за куста убйот мєня.
Нкто за мною не заплачет, нікто слєзінки не пролльот.
Ліш только раннєю вєсною братішка пєсню запойот.)

Калина-малина ж над яром стояла,
Чого ж ти, калина, так рано сов’я(ла)?

Чи жари боїшся, чи дощу бажаєш?
Кого вєрно любиш – то і помира(єш)?

Не жари боюся же, не дощу бажаю,
Кого вірно люблю ж – то і помира(ю).

Як помру я, мила же, а ти будеш жива,
Не забувай, мила, де моя моги(ла).

А моя могила же край синього моря,
Край синього моря, що довга дорог(а).

(А я ту могилу піду розкопаю,
Я милого кості та й пособираю.
Підем до Дунаю, поперемиваю,
Біленьким платочком поперетираю,
Жовтеньким пісочком та й попересипаю.)