Digital archive of folklore

Спать мені не хочиться і сон мене не бере,
Та й нікому пригорнути молодую мене!
Нехай мене той голубить, а хто мене вірно любить,
Нехай мене пригортає, хто кохання в серці має!Ох, ох, ох, ох, ох, хто кохання в серці має! (двічі)

Із під хмизу на піч лізу, аж луна по хаті йде,
А хто ж мене вірно любить, той на пічі знайде!
Я на піч, а він за мною, укриюся з головою,
Відчепися, препоганий, цілуваться ти негарний!Ох, ох, ох, ох, ох, цілуваться ти негарний!. (двічі)

Спать мені не хочиться і сон мене не бере,
Та й нікому пригорнути молодую мене!
Нехай мене той голубить, а хто мене вірно любить,
Нехай мене пригортає, хто кохання в серці має!
Ох, ох, ох, ох, ох, хто кохання в серці має! (двічі)

Кажуть мені люди-сусіди, що до мене матенька їде,
Я її ждала, всю нічку не спала, ворота поодчиняла,

А матенька їде та їде, ворота минає, минає,
Місяцю ясний, а зіронька красна, яка ж моя доля нещасна!

Кажуть мені люди-сусіди, що до мене братічок їде,
Я його ждала, всю нічку не спала, ворота поодчиняла,

Братичок їде та їде, ворота минає, минає,
Місяцю ясний, а зіронька красна, яка ж моя доля нещасна!

Кажуть мені люди-сусіди, що до мене миленький їде,
Я його не ждала, всю нічку проспала, ворота позачиняла,

А миленький їде та їде, ворота встворяє, гукає,
Місяцю ясний, а зіронька красна, яка ж моя доля прекрасна!

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)

Чорний дим, чорний дим, ночувала чорті з ким,
Ночувала три раза, не бачила і в глаза. (двічі)

Як попався ночувака, не цілує, не балака,
Як попався ночувака, не цілує, не балака. (двічі)

Я до нього так і сяк, а він лежить як босяк,
Я й до його так і сяк, а він лежить як босяк. (двічі)

А я його лоскочу, а він каже: “Я втечу!”,
А я його лоскочу, а він каже: “Я втечу!”.

Я до його повернусь, та він каже: “Я боюсь!”
Я до його повернусь, та він каже: “Я боюсь!”.

Так пропала ж моя ніч, як укинула я в піч,
Так пропала ж моя ніч, як укинула я в піч.

Чорний дим, чорний дим, ночувала чорті з ким!

Ой у полі, у полі береза стояла,
Мати свого сина в поход виряжала. (двічі)

“Іди, іди синку, іди, не барися,
На третій годочок додому вернися!”. (двічі)

Ось проходе годик, ось проходе другий,
На третій годочок іде мій синочок. (двічі)

“Ой чи рада, мамо, ой чи рада мною,
Ой чи рада, мамо, моєю женою?”. (двічі)

“Ой рада я, синку, ой рада ж тобою,
Та й не рада, синку, твоєю женою!”. (двічі)

Посадила сина в святому куточку,
Нелюбу невістку в сінях в уголочку. (двічі)

Наливає сину солодкого меду,
Нелюбій невісткі зеленого яду. (двічі)

А син і невістка, вони так любились,
Вони тим ядочком та й переділились. (двічі)

Поховала сина в зеленом садочку,
Нелюбу невістку в глибоком ярочку. (двічі)

Посадила сину червону калину,
Нелюбій невісткі суху берестину. (двічі)

Червона калина стала засихати,
Материнське серце з болем виривати. (двічі)

Ой у полі, у полі береза стояла…

Летіла зозуля та й стала кувати,
А то не зозуля, то рідная мати. (двічі)

А то не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати. (двічі)

Якби ж вона знала, як тяжко без долі,
Вона б передали горобчиком солі. (двічі)