Ой у полі, у полі береза стояла

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)

Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать),
Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать).

Любив козак молоду дівчину,
Та й став її покидать,
Любив козак (парень) молоду дівчину,
Та й став її покидать.

Вона ж його ж, сволоч, отруїла,
Та й стала його питать,
Вона ж його ж, сволоч, отравила,
Та й стала його питать.

– Скажи, милой, ой скажи, чорнобривой,
Ой, чого ти зажури(вся),
– Скажи ж, милой, скажи, чорнобривой,
Ой, чого ж ти зажури(вся)?

Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві,
Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві?

Та ой чия ж то ж ой пшениченька ж та й шо довгії же гони?

Та шо довгії гони ж,
Та ой чиї ж ой сірі ж воли ж та й по горі ходили?

Та й по горі ходили ж,
Та ой то ж того ж ой козаченька ж та й шо ми й утрьох любили.