​Ой ти – місяцю, я – зіронька ясная

Била мене мати березовим прутом,
Щоби я не стояла з молодим рекрутом. (двічі)

А я собі стояла, поки півні піли,
На двері воду лляла, щоби не рипіли.

На двері воду лляла, на пальцях ходила,
Щоб мати не почула, щоби не сварила. (двічі)

А мати не спала, та все чисто чула,
Та й мене не сварила – сама такая була. (двічі)

Ой на горі два дубки, ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки, та й звелися до купки.

Вітер дуба хитає, вітер дуба хитає,
Вітер дуба хитає, хитає, козак дівку питає.

“Ой дівчино, чия ти? Ой дівчино, чия ти?
Ой дівчино, чия ти, чия ти, а чи вийдеш гуляти?”.

“Ой не питай чия я, ой не питай чия я,
Ой не питай чия я, чия я, вийдеш ти – та й вийду я!”. (двічі)

“А я в батька один син, а я в батька один син,
А я в батька один син, один син, погуляти – хоч би з ким!”.

“А я донька мамчина, а я донька мамчина,
А я донька мамчина, мамчина, цілуватись навчена”. (двічі)

Ой на горі два дубки, ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки, та й звелися до купки.

Пливе човен та води повен,
Та й накрився листом, та й накрився листом,та й накрився листом.

Іде козак та до дівчини,
З кучерявим чубом, з кучерявим чубом, з кучерявим чубом.

“Ой не хвастай, та козаченько,
Кучерявим чубом, кучерявим чубом, кучерявим чубом.

Бо як вийдеш та на улицю,
Вся челядь сміється, вся челядь сміється, вся челядь сміється”.

“Ой не хвастай та дівчинонько,
Червоним намистом, червоним намистом, червоним намистом.

Намисто порветься, намисто порветься, намисто порветься”.