Ой піду я до кумоньки в суботу

– Ой підемо, милая, ой підем, підемо,
Ой підемо, милая, овес молотити,
– Хоч я і піду – молотить не буду,
У овеса вуса, а я їх боюся,
Хоч я і піду – молотить не буду,
У овеса вуса, а я їх боюся.

– Ой підемо, милая, ой підем, підемо,
Ой підемо, милая, буряки копати,
– Хоч я і піду – копати не буду,
Буряки в долині – болить мені в спині,
Хоч я і піду – копати не буду,
Буряки в долині – болить мені в спині.

– Ой підемо, милая, ой підем, підемо,
Ой підемо, милая, качани ламати,
– Хоч я і піду – ламати не буду,
Кукуруза, качани хай постоять до весни,
Хоч я і піду – ламати не буду,
Кукуруза, качани хай постоять до весни.

– Ой підемо, милая, ой підем, підемо,
Ой підемо, милая, та й гречку носити,
– Хоч я і піду – носити не буду,
У гречки полова, а я нездорова,
Хоч я і піду – носити не буду,
У гречки полова, а я нездорова.

– Ой підемо, милая, ой підем, підемо,
Ой підем до кума весілля гуляти,
Ой дай, Боже, сто років прожити,
Через день, через два до кума ходити.

Задумала стара баба молодою, молодою бути,
Натикала за очіпок зеленої рути. (двічі)

Рута ж моя, рута ж моя, рута ж моя, рута зелененька,
Я ж думала, що я стара, а я молоденька. (двічі)

Підсипала стара баба на трьох яйцях, на трьох яйцях гусака,
Сама пішла на вулицю та й вдарила гопака. (двічі)

Сиди, сиди, гусаченько, та й висиди, та й висиди гуси,
А я піду подивлюся на чорнії вуса. (двічі)

Ой погнала стара баба гусенята, гусенята пасти,
Сама сіла під вербою куделицю прясти. (двічі)

Став вітер повівать, дощик накрапати,
Стала баба гусинят додомоньку гнати.

Одне наступила, а на друге стала,
А на третє спіткнулася – сама чуть не впала. (двічі)

Іде дід з притикою, хоче бабу бити:
– Де ти діла гусенят, що будем робити?

– Ой ти, діду, не лай мене, бо немає, бо немає за що,
Бо я в тебе хазяєчка, а ти сам ледащо. (двічі)

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Розсердилась жінка та й на свого мужа. (двічі)

Розсердилась жінка та й на свого мужа,
Вилізла собі на піч та й лежить недужа. (двічі)

– Іди, чоловіче, від хати до хати,
Для своєї жінки та й ліки шукати. (двічі)

– Уставай-но, жінка, приніс тобі меду,
– Їй Богу, не встану, голівки не зведу. (двічі)

Вчили чоловіка та й добрії люди:
Візьми хворостину – здоровою буде. (двічі)

Запрягає чоловік рябую кобилу,
Та й поїхав він у ліс по ту хворостину. (двічі)

– Вставай, вставай, жінко, привіз хворостину,
На слабую голівоньку та (й) на твою спину. (двічі)

Жінка зразу встала, та як не лежала,
Обійняла чоловіка, та поцілувала. (двічі)

– Пошли ж тобі, муже, з високого неба,
Що ти догадався, чого мені треба. (двічі)

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Помирилась жінка та із своїм мужем. (двічі)