Цифровий архів фольклору

Я маленький хлопчик,
Зліз на стовпчик.
З стовпчика впав,
Дайте, бабо, шо попав!

Вербице,
Та й пора тобі, вербице, вої да розви(ться)!

Розвиться!
Та й пора тобі, Іванку, вої да жени(ться)!

Жениться!
Да ше міні жениться вої да не по(ра)!

Не пора!
Да ше ж моя дівчина вої да моло(да)!

Молода!
Да ше вона рушничків вої не напря(ла)!

Не напряла!
Да ше вона рушничків вої не наши(ла)!

Не нашила!
Да ше ж вона на вулицю во ї не ходи(ла)!

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, тих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Розвивайся а ти, старий дубе, завтра, завтра мороз буде. (двічі)

Я й морозу та ще й не боюся й завтра, завтра розів’юся. (двічі)

Собирайся, молодий козаче, завтра похід буде. (двічі)

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Іще сонце не зайшло
Та іще ж сонце не зайшло, не зайшло,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та й нещаслива та й дівчина й,
Котра любе козака.

Котра й любе ж козака,
Та й козак сяде та й поїде,
Остаюся я й сама.

Остаюся я сама,
Та й остаюся я сама, я й сама,
Не дівчина ж, не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, не вдова,
Накриточка й молода.

Накриточка ж молода,
Та й накриточка й молода, молода й,
Розпущьоная й коса.

Розпущьоная й коса,
Та й дівчина гречку в’яже,
Вона мені правду й скаже.

А й ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо на тобі ж, дубе, й два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину й покинути хоче. (двічі)

А дівчина плаче: «Не кидай, козаче,
Не кидай самую й мене, молодую. (двічі)

Не кидай самую мене, молодую,
А бери з собою ж мене, молодую». (двічі)

Груша моя, ти же кудрявая,
Ой, когда ти й взойшла, ох і когда виросла?

Ой когда ж ти сойшла й, коли й виросла?
«Я й весною взойшла, ох і літом виросла!

Я й весною взійшла, літом виросла,
Й на крутому бережку ох і поділилася.

На крутом бєрєжку ох і поділилася,
На Дунай, на рєку ох і похилилася.

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу ж налягає.

Шолкова трава й на косу налягає,
Проміж той травой галочка ж пролітає.

Проміж той травой галочка ж пролітає,
Скажи, галочка, й де ж моя милая?

Скажи, галочка, й де ж моя милая?
Твоя милая в лузі над водою.

Твоя милая, в лузі над водою,
Умивається горючею сльозою.

Умивається й горючею сльозою,
Утирається вишитою хустиною.

Утирається вишитою хустиной,
Вихваляється й невірною дружиною.

Вихваляється й невірною дружиною,
Ой, Боже, Боже, коли той вечір буде?

Ой Боже, ой Боже, коли той вечір буде,
Коли ж про мене люди наговоряться?

Ой не так люди, як нерідная мати,
Кладе сироту не вечерявши спати.

Кладе сироту й не вечеряти спати,
Не вечеряла й не буду я й снідати.

Не вечеряла й не буду я снідати,
Пусти сироту й матінку ж одвідати.

Як посію, раз посію,
Як посію, два посію конопель, конопель!
Конопель, пель-пель, (чотири рази)
Конопель, конопель!

Як унадивсь, розпонадивсь (двічі)
Журавель, журавель!
Журавель, вель-вель, (чотири рази)
Журавель, журавель!

З ким я засяду? Сам я засяду (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

З ким понесу до пана? Сам понесу до пана (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

Їж його, пане, стерво погане, (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

Понад нашим яром та й пшениченька й ланом
Горою жито й овес.

Горою жито та й овес,
Та й не по любові ж та й не по розмові й,
Мій миленький, та й живеш.

Миленький живеш,
Та й по вулицям ходиш та й пісню співаєш,
Голосочок подаєш.

Голосочок подаєш,
Та й давай же, мила, та й, голубонька й сиза й,
Вишеньками й обсадимо двір.

Вишеньками та й обсадим двір,
Та й шоб не заходів, та й шоб не заносив
Голосочок мій.

Голосочок мій,
Та я вже садила й, та й я вже поливала й,
Не приймаються.

Не приймаються,
Та твій голосочок та, мій милий дружочок,
Почувається.

Питушок, питушок,
Золотой гребішок,
Масляна головушка,
Шолкова бородушка.

Шолкова бородушка,
Чом ти рано встайош,
Голосісто пойош?

На соломкє я спал
Да раньохєнько устал,
Пашол по водіцу
Й найшов молодіцу.

Молодіца Хомина
Й по бєрєгу ходіла,
Травку рвала,
Тєляткам давала.

Тєлятки не їли,
Под ножки подбилі,
Ой, тпрусь-ка, бичок,
Тєбя волк задєрьот.

Потом лєском,
Подбєрєжнєчком
Налєтєлі соколи,
Загубілі сапоги.

Ой, Ванька, дружок,
Подай сапожок!

Мінє нєкогда,
Я головушку чєшу
І к обєдє нє спєшу!

Таракан-дровосєк
Сєбє голову отсєк,
Блоха баню топіла,
Воша банілася.

Воша банілася
Да й ошкварілася,
Слава тєбє, Господі,
Воша околєла,
Она, распроклятая,
Всєм надоєла!

Миш кніш прокусіл,
Блоха борщ переліла,
Півєнь коня задушив,
Нічим їхать до млина!

От тепер я сиротою
Навіки й остався,
Жінка сани іспалила,
Шо з печі спускався!

Голубка, сизенька, йди, сядь біля мене,
Розлуки настав уже час.

Розлуки настав уже час,
Давай посумуєм, обнявшись з тобою, давай поцелую хоч раз. (двічі)

Давай поцелую хоч раз,
Бо завтра я єду в далеку сторонку, не знаю, вернусь я й чи ні. (двічі)

Не знаю, вернусь я й чи ні,
А може загину на тій же країні, в далекій чужій стороні. (двічі)

Копав, копав криниченьку неділеньки дві,
Кохав козак дівчиноньку не людям - собі,
Ой, жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

А вже ж тая криниченька возрубленая,
А вже ж тая дівчинонька возлюбленая,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

А вже з тії криниченьки орли воду п’ють,
А вже ж тую дівчиноньку вінчати ведуть,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

Один веде за рученьку, другий за рукав,
Третій стоїть гірко плаче: любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

Ой, горе-горе, е,
Горе-горе та й хто кого любе,
Ой кого любе.

Ой хто кого любе, е,
Іще горе хто з ким розстається,
Ой розстається.

Хто з ким розстайоться, е,
Розстайоться трава з ковилою,
Ой з ковилою.

Трава з ковилою, е,
Трава з ковилою, парень з дівчиною,
Ой з дівчиною.

Парень з дівчиною, е,
Парень з дівчиною, з душой дарагою,
Ой з дарагою.

З душой дарагою, е,
Як піду я на нову конюшню,
Ой на конюшню.

На нову конюшню, е,
Запряжу я коня вараного,
Ой вараного.

Коня вараного, е,
Коня вараного та ще й біланого,
Ой біланого.

Та ще й біланого, е,
Та й поїду до милої в гості,
До милої в гості.

Ой як сяду край віконця й протів ясного сонця,
Протів ясного сонця й виглядати чорноморця.

Чорноморець з поля їде, шестеро коней веде,
На сьомому вороному й у жупані голубому.

На сьомому вороному й у жупані голубому,
Не поїхав він додому, а поїхав...

Став він коней напувати, стала хвиля прибувати,
Стала хвиля прибувати, чорноморець став втопати.

Чорноморець потопає та й на милую гукає:
"Рятуй, рятуй, моя мила, коли вірно любила!".

"Ой рада б я рятувати, так не вмію я плавати!",
"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!".

"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!",
Поки люди ізійшлися, чорноморець утопився.

Що за місяць, що за ясний, що за ясная й зоря,
Ой що в мене за миленький, вечір прийде - п’ять нема. (двічі)

Вечір прийде - п’ять нема,
А на шостий він приходе, ще говорить без кінця. (двічі)

Ще й говорить без кінця,
Шукай тобі, дівчинонько, ще другого молодця. (двічі)

Ще й другого молодця,
А я піду в цю неділю з другою до вінця. (двічі)

Із другою й до вінця,
Їжджяй, їжджяй, мій миленький, я й не дуже тороплюсь. (двічі)

Я й не дуже тороплюсь,
А як будеш вінчатися, а я прийду й подивлюсь. (двічі)

А я прийду, подивлюсь,
Увійшла вона до церкви та й стала біля стіни. (двічі)

Та й стала біля стіни,
Облили козака сльози ще й дрібніші, чим її. (двічі)

А священник це помітив, промовля до молодця:
"Із якою дівчиною приступаєш до вінця? (двічі)

Чи з тією дівчиною, що за рученьку узяв,
Чи з тією дівчиною, що три года прогуляв?" (двічі)

"Не з тією дівчиною, що за рученьку держав,
А з тією дівчиною, що три года прогуляв. (двічі)

Що три года прогуляв,
Розійдися вся родина, а ти, мила, йди сюди,
Аж тепер я признаюся, шо ти вєрная моя." (двічі)

Сади мої, та й садочки зелененькі,
Ей, рано цвіли же та й пізно же й опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ей, любив милий, а січас він спокидає.

Любив милий, а січас він спокидає,
Ей, мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоча зайде же, так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ей, усю ночку же та й зо мною протаскує.

Усю ночку та й зо мною протаскує,
Ой долго, долго же та й бєлого свєту й нєту.

Долго, долго та й білого свєту нєту,
Ой как стало та й на зорькє заніматься.

Ой как стало та й на зорькє заніматься,
Ой став мой милий та й в дороженьку збираться.

Став мой милий та й в дороженьку збираться,
Ой став мой милий та й усю правду признаваться:

«Єсть у мене та й жена ж молодая,
Ой а в жіночки й дитина малая.»

Чого й, милий, припав пилом, чи метелицею,
Шо милий припав пилом чи метелицею?

Чи метелицею,
Чом не ходиш ти до мене чи й ой вулицею? (двічі)

Тію вулицею,
Топчи, топчи, доріженьку ж, а й я ширшу прополю. (двічі)

А я ширшу прополю,
Проміж тими доріжками ж клен-дерева насадю. (двічі)

Клен-дерева насадю,
Рости, рости, клен-дерево ж, а я й буду поливать. (двічі)

Птичка невеличка по полю літає, по полю літає.

По полю літає, травку розгортає, травку розгортає.

Травку розгортає, сокола й шукає, сокола й шукає.

Сокіл, ти мой ясний, друг ти мой прекрасний, друг ти мой прекрасний.

Не так ти за мною, як я за тобою, як я за тобою.

А в нашого Йванка ворота новії,
Ой радуйся, ой радуйся, земле,
Веселися, Боже наш, над нами!

Ворота новії, стовпи золотії,
Ой радуйся, ой радуйся, земле,
Веселися, Боже наш, над нами!

А лави дубові, скатерті перчові.
Ой радуйся, ой радуйся, земле,
Веселися, Боже наш, над нами!