Косарі косять, а вітер повіває

Косарі косят, а вітер повіває,
Шовкова й трава й на косу й налягає.

Шовкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Галочка моя, галочка чорненькая,
Скажи, галочка, де моя й миленькая?

А твоя мила у лузі над водою,
Умивається дрібною й сльозою.

Умивається дрібною й сльозою,
Витирається шовковою хустиною.

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу й налягає.

Шолкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Скажи галочка, де мій же миленький?
А твій же милий в лузі під вербою.

Косарі косят, вітер повіває,
Шовкова трава на косу й лягає.

Шовкова трава на косу лягає,
Поміж той травой галочка й літає.

– Галочка моя, ти, моя чорненька,
Скажи, галочка, де ж моя й миленька?

– А твоя й мила – в лузі над водою,
Обмивається дрібною й сльозою.

Умивається дрібною сльозою,
Утирається шовковой хустою.

Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу же наляга(є).

Шовкова трава на косу налягає,
З-під тії трави галочка же виліта(є).

Галочка моя, галочка чорненькая,
Скажи, галочка, й де ж моя і миленька(я).

А твоя мила у лузі над водою,
Умивається дрібною же сльозою.

(Витирається вишитой хустиною,
Вихваляється вірною дружиною.)

Косарі косять, й а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й налягає.

Шовкова трава й на косу й налягає,
З під тії трави галочка й вилітає.

З під тії трави галочка й вилітає,
Галочка моя, галочка сивенька.

– Галочка моя, галочка сивенькая,
Скажи, галочка, де ж моя миленька?

(– Скажи, галочка, де моя миленькая,
– Твоя милая в лузі над водою,
Умивається холодною водою.
Умивається холодною водою,
Утирається шитою хустиною,
Вихваляється своєю родиною:
– У мене в роду два братіки із роду,
В тихому броду коника напувають,
Вони про мене тихенько розмовляють:
«– Де ж наша сестра хароша та вродлива,
Ой тільки її доленька нещаслива».)

(Сади) мої, та садочки зеленесенькі,
Ой рано цвіли же та й пізно же опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ой любив милий, а сійчас він спокидає.

Любив милий, а сійчас він спокидає,
Ой мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоч і зайде ж так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ой усю й нічку же він зо мною протоскує.

Долго, долго та й бєлого свєту нєту,
Ой тільки стало та й на зорьку заніматься.

Тільки стало та й на зорьку заніматься,
Ой став же милий усю же правду сознаваться:

«Єсть у мене та й жена й молодая,
Ой єсть у мене ж та й жена же моладая».

Та усі зорі зайнялися, й а місяць підбився,
Та й усі ж хлопці на вулиці жи, а мій опізни(вся).

Ой чого ж він опізнився, що дома немає,
Та в чистім полі, на роздолі жи коня й напува(є).

А кінь ірже, води не п'є й доріженьку чує,
Та десь мій милий, чорнобривий, з другою й ночу(є).

Ночуй-ночуй, мій миленький, ночуй, пригортайся,
Та й а до мене, молодої жи, більш не поверта(йся).

Одна гора високая, й а другая й нижче,
Та й одна й мила й дорогая жи, а другая бли(жче).

А я тую близенькую й людям подарую,
Та й а до тії ж далекої пішки помандру(ю).

Летіла зозуля та й сіла на сосну,
Та й сіла на сосну, на гілку рзкошну. (двічі)

Та й стала кувати, сироти питати:
«Скажи міні, сестро, з якого ти году?» (двічі)

«Скажи міні, сестро, з якого ти году?
А ще розкажи ж ти скільки в тебе роду?» (двічі)

«А у мене роду – один брат із роду,
Та й той приїжжяє десятого году».

Як приїхав брат же ж у неділю вранці:
«Давай вип’єм, сестро, вип’ємо по чарці!» (двічі)

«(Міні), брате, горілка не п’ється,
Коло мого серця як гадюка в’ється».

«Нехай вона в’ється – вона одірветься,
Розкажи, сестриця, як тобі живеться?»

«А мені живеться – не дай Бог нікому:
Зросла сиротою, а тепер – вдовою».

«Годі тобі, сестро, гіркі сльози лити,
Заберу тебе я між чужиї люди.

Між чужими людьми краще буде жити,
Ніж тут сиротині гіркі сльози лити».