Голубка сизенька, йди, сядь біля мене

Сади мої, та й садочки зелененькі,
Ей, рано цвіли же та й пізно же й опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ей, любив милий, а січас він спокидає.

Любив милий, а січас він спокидає,
Ей, мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоча зайде же, так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ей, усю ночку же та й зо мною протаскує.

Усю ночку та й зо мною протаскує,
Ой долго, долго же та й бєлого свєту й нєту.

Долго, долго та й білого свєту нєту,
Ой как стало та й на зорькє заніматься.

Ой как стало та й на зорькє заніматься,
Ой став мой милий та й в дороженьку збираться.

Став мой милий та й в дороженьку збираться,
Ой став мой милий та й усю правду признаваться:

«Єсть у мене та й жена ж молодая,
Ой а в жіночки й дитина малая.»

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе,
В човні дівчина пісню співа, а козак чує – серденько мре. (двічі)

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов:
Як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов. (двічі)

Ви ж мені, очі, вік скоротили, де ж ви навчились зводить людей. (двічі)