Цифровий архів фольклору

Як посію рожу та над водою,
Чи не піде дощик стороно(ю).

Стороною дощик, та й стороною,
Та на мою же рожу же червону(ю).

Та й на мою рожу а червоную,
Та й на мою же м’яту кучеряву(ю).

Та й на мою м’яту кучерявую
Та й на мою косу русяву(ю).

Шо у мене коса та й до пояса,
Шо в мене кіснички же по череви(чки).

Де ж тут була подоляночка,
Де ж тут була молодесенька?
Тут вона впала, до землі припала,
(Сім літ не вмивалась, бо води не мала.)

Устань, устань, подоляночка,
Умий личко, як та скляночка,
Та берися в бочки, скакай собі скочки,
Біжи до Дунаю, бери дівку скраю.

Зеленая ой дібрівонька, (двічі)
У три ряди же та й посаже(на).

У три ряди ой посажена,
У три ряди же та й посажена,
Нам дорожка же та й указа(на).

На дорожкє ой явір стоїть,
На дорожкє же та явір стоїть,
Під явором та й козак ле(жить).

Под явором та й козак лежить, (двічі)
В правой ручкє же та й коня де(ржить).

А лівою ой воду бере,
А лівою же та й воду бере,
На серденько же ой полива(є).

На серденько ой поливає, (двічі)
До серденька ой промовля(є):

«Серце моє ой скорблящеє, (двічі)
Тіло моє ой трудяще(є).

Надумало ой помирати (двічі)
Та й нікому ой похова(ти).

Якби в мене ой батьки були, (двічі)
Вони б мене ой схорони(ли).

Якби в мене ой сестри були, (двічі)
Вони б мене та й обтужи(ли).

Якби в мене ой брати були, (двічі)
Вони б мене в могилу пусти(ли)».

Ой з-за гори, з-за лимана
Та й синя хмара же наступає,
Ой нуме, братця же, та й наступає.

Ой синя хмара наступає же
Та дробен дощик накрапає,
Ой нуме, братця же, та й накрапає.

Ой дробен дощик накрапає же
Та синє море наповняє,
Ой нуме, братця же, та наповняє.

Ой синє море наповняє же,
А й наш карабель потопає,
Ой, нуме, братця же, тай потопає.

Ой наш корабель потопає же
Та матрос парус напинає,
Ой, нуме, братця же, та напинає.

Ой башти гнуться, шнури рвуться же,
А й у матроса сльози ллються,
Ой нуме, братця же, та й сльози ллються.

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Вилітала галка з глибокого балку же,
Та й вилітала друга з зеленого лу(га).

А сіла-впала галка на високій сосні же,
Та й на високій сосні, на гілці розко(шній).

Ой не хилися, гілко, бо так мені гірко же,
Та й не хилися, сосно, бо й так мені же тош(но).

А тошно сиротині на чужій вкраїні же,
Та й на чужому краю, де роду нема(є).

А тіки мене роду — два братіки з роду же,
Та ой ті прибувають в десятому же го(ду).

Та ой прибудьте, браття, у неділю вранці же,
Та ой вип'ємо, браття, горілки по чар(ці).

А чогось мені, браття, горілка не п'ється же,
Та коло мого серця як гадина в'є(ться).

Та ізвила гніздечко, де моє сердечко же,
Та ізвила другоє, де сердечко же мо(є).

Усі гори зеленіють, усі гори зеленіють,
Де багаті жито сіють.

Одна гора тільки чорна,
Де сіяла же бідна вдова.

Де сіяла, волочила,
Слізоньками й примочила.

Ой братічок-соколочок,
Возьми мене на зімоньку.

Ой сестричко-перепілко,
Скажи стільки в тебе діток?

В мене діток всього пʼяток,
….
(Твоїх діток надо годувати,
Сім парів волів мати.

Не нада сім пар волів мати,

Буду сама годувати.

Ідіть дітки, ідіть з хати,
Сіда дядько вечеряти.

Пішли діти у долину,

Шукать батькову могилу.

Вставай, тато, вставай з гроба,
Як нам тяжко жить без роду,

Не так дядько як дядина,
Гудить вона як гадина.

Вставай тато, вставай з могили,
Як нам трудно жить на чужбині.)

Смородина,
Смородина та й не ягода,
Заплітала мене дяди(на).

Заплітала,
Заплітала та й не плакала,
А матінка й подивила(ся).

А матінка,
А матінка подивилася,
Слізоньками та й умила(ся).

Благослови, моя ненько,
Мене молоду,
Благослови, моя рідна,
Я кликать іду,
Я кликать іду
Од роду твого до роду мого.

Понад нашим яром пшениченька ланом,
Горою ой овес.

Горою овес,
Ой чом не по правді, молодий козаче,
З дівчиной живеш?

З дівчиной живеш,
По вулиці ходиш, пісеньку співаєш,
Голос подаєш.

Голос подаєш,
Ой обсади, мила, голубонька сива,
Вишеньками двір.

Серед двору, двору стояла бірьоза,
Щедрий вечір, добрий вечір!

А на тій бірьозі дзіндзірьова кора,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Дзіндзірьова кора, золотеє гілля,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Вітер повіває, листя обдуває,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Мати Марія листячко збирала,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Листячко збирала, світлоньку квітчала,
Щедрий вечір, добрий вечір!

А у тий світлоньці Сус Христос вечеряв,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Прийшла до Його Мати Марія,
Щедрий вечір, добрий вечір!

«Ой дай, Синку, ключі золотиї,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Та й повідкривати всі раї і пекла,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Та й повідпускати всі праведні душі,
Щедрий вечір, добрий вечір!
Добрим людям на весь вечір! (промовляючи)

Ой наступає та й чорна хмара, став дощ накрапать,
Ой зібралася бідна голота й до корчми гулять. (двічі)

Пили горілку, пили наливку, ще й мед будем пить,
А й хто з нас, браття, буде сміяться й того будем бить. (двічі)

Ой йде багач, ой йде дукач, насміхається:
«Ой за що, за що бідна голота й напивається?». (двічі)

Ой беруть дуку ж за чуб, за руку, третій в шию б’є:
«Ой не йди, не йди, превражий сину й, де голота п’є!». (двічі)

Ой побреду, побреду, по коліна в лободу,
Та й до тиї дівчини, що хароша на виду.

Харошая дівчина, харошого стану,
А хто її любить буде, як я перестану (двічі).

На вгороді будяк, полюбив мене дяк,
Він мене полюбив, черевички купив (двічі).

Черевички з рогозу, не бояться морозу,
А чьолочки з лободи, не бояться води.

Купив мені черевики за цілого пʼятака,
Щоб з вечора до півночі вибивала гопака (двічі).

Ой на горі больниця стояла,
В тій больниці Маруся лежала. (двічі)

В тій больниці Маруся лежала,
Чорним шовком головку в’язала. (двічі)

Чорним шовком головку в’язала,
Із-за моря зіллячка бажала: (двічі)

«Ой хто ж мені зіллячка достане,
Той зо мною на рушничок стане!». (двічі)

Де взялися три козаки з полку,
Розв’язали Марусі головку. (двічі)

Один каже: «Я Марусю люблю!»,
Другий каже: «Я Марусю возьму!». (двічі)

Третій каже: «Три коники маю,
Я Марусі зіллячка достану. (двічі)

Одним конем до моря доїду,
Другим конем море переїду. (двічі)

Третім конем на камені стану,
Із-за моря зіллячка достану». (двічі)

«Остав, козак, зіллячко копати!», -
Стала йому зозуля кувати. (двічі)

«Ой не копай, козаченьку, зілля,
Бо в Марусі в неділю весілля!». (двічі)

Ой став козак коня підганяти,
Щоб Марусю дівкою застати. (двічі)

Їде козак селом, доріжками -
Зустрічає Марусю з дружками. (двічі)

Для дружечок шапочку знімає,
Для Марусі шаблю винімає. (двічі)

Шо в козака шабля заблистіла,
А в Марусі головка злетіла. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібненько. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона провожала синочка в солдати. (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через два годочка додому вернися. (двічі)

Ой мамо, ой ненька, не плач, не турбуйся,
Відслужу Вітчизні, додому вернуся. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду веселенько. (двічі)

Вітер віє, ой, вітер повіває,
Ой, мати ж дочку, ой, про життя пи(тає).

Мати дочку, ой, про життя, ой, питає,
Ой, спитай мати, ой, сірого ву(тяти).

Спитай, мати, ой, сірого, ой, вутяти,
Ой, сіре ж вутя ж, ой, по морю пла(ває).

Сіре вутя, ой, по морю, ой, плаває,
Ой, воно ж моє, ой, все горечко знає.

Воно ж моє, ой, все горечко знає,
Ой, первеє горе – ой, дитина ма(лая).

(Друге горе – свекруха лихая,
Третє горе – мой милий ревнивий,
Сам поїхав у поле орати,
Мене заставив волів поганяти.
Гей, ви, воли сірі, половії,
Осталися мої літа молодії).

Вареники-великомученики,
В окропі кипіли,
Велику муку терпіли,
А ми вас, вареники, величаємо,
Як є в шо, то і вмочаємо,
А немає, то і так прибираємо!

Годі тобі, та й зозуленько, ой годі ж кувати,
Да прийди, сядеш коло мене – шось маю ж сказа(ти). (двічі)

Ой чи будеш, та й дівчинонько, за мною ж журиться,
А як я ж сяду та й поїду в чужий край жени(ться)? (двічі)

Ой не буду, та й козаченьку, їй-Богу ж, не буду,
Ой ти за гору, я за другу, про тебе й забуд(у). (двічі)

Як виїхав та й козаченько за нові ж ворота,
А й а дівчину не бере ні сон, та й ні робот(а). (двічі)

(Як виїхав та й козаченько за жовтії піски,
Ой оглянеться назад себе, біжить посол пішки.

"Ой вернися, та й козаченько, матуся вмирає!",
"Ой не вернуся, бо спізнюся, нехай Бог приймає!"

"Ой вернися, та й козаченько, дівчина вмирає!"
"Ой треба швидше коня гнати, щоб живу й застати!")

Іван купавсь та й нам придавсь.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Цвіти рвали, віночки в’язали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Віночки в’язали, на воду кидали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

На воду кидали, вогні зажигали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Вогні зажигали, з святом поздоровляли.
На Івана Купала, на Івана Купала.