Вітер віє, повіває

Вітер віє, ой вітер віє, ой вітер повіває,
Ой мати ж дочку да й про горе ж питає.

«Скажи, доню, ой скажи ж, доню, ой яке ж в тебе горе?
«Ой спитай, мати, да й сизого гуся(ти).

Сизе гуся, да й сизе гуся, да й по морю плаває,
Ой воно ж моє да й усе ж горе зна(є).

Перше горе, ой перше ж горе –що й дитина малая,
Ой друге ж горе – що свекруха лиха(я).

Друге горе, ой друге горе, що й свекруха лихая,
Ой третє ж горе – що й милий покида(є).

Їде милий, ой їде милий да й у поле орати,
Ой бере ж мене да й волів поганя(ти).

Ой гей, воли, ой гей, воли, ой гей, круторогі,
Ой верніться да й літа да ще й чорниє бро(ви).

Правой ручкой, ой правой ручкой да й волів поганяла,
Ой лєвой ручкой да й сльози ж витира(ла)».

Ой з-за гор, гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку ой про життя питає.

Ой спитай, мати, ой сіре й утя,
Ой сіре й утя ой на морі ночує.

Ой сіре утя ой на морі ночує,
Ой воно моє ой все горечко чує.

Із-за гори та й вітер повіває,
Мати же дочку же, ой, про життя пита(є).

Вона мати, ой, про життя питає,
Спитай, мати же, ой, сірого вутя(ти).

Спитай, мати, ой, сірого й вутяти,
Сіре же вутя же, ой, на морі ночу(є).

Сіре вутя, ой, на морі ночує,
Воно же моє же ой, все горечко чу(є).

(Перве горе – свекруха лиха,
Друге горе – дитина мала,
Третє горе - мой милий ревнивий,
Їде у поле орати,
Бере мене волів поганяти.
Ой соб, воли, цабе, сірі, ой цабе, половії,

.....).

Ой з-за гори та й вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й пита(є).

Спитай, мати, ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя та й на морі ночу(є).

Сіре вутя та й на морі ночує,
Ой воно ж моє та й все горечко чу(є).

Вітер віє та вітер повіває ж,
Ой мати ж дочку ой про жи.., ой про життя питає.

Спитай, мати, та сірого ж да й утяти ж,
Ой сіре ж утя ой на мо.., ой на морі ночує.

Сіре утя та на морі ночує ж,
Ой воно ж моє ой все го.., ой все горечко чує.

Перве горе – та свекруха лихая ж,
Ой друге ж горе – ой дити.., ой дитина мала.

Друге горе – та дитина малая ж,
Ой третє ж горе – ой мій ми.., ой мій милий ревни(вий).

Третє горе – та мій милий ревнивий,
Ой їде ж в поле, ой у поле й ора(ти).

Їде в поле та й у поле й орати ж,
Ой бере ж мене ой волів, ой волів поганя(ти).

Гей, воли, та воли ж половії ж,
Ой прошли ж мої ой літа ж, ой літа й молодії.

Вітер віє, ой лози нагинає,
Ой мати дочку ой про життя пита(є).

Мати дочку ой про життя питає,
Ой спитай, мати, ой сірого й утя(ти).

Із-за гори та й із-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й питає.

Мати дочку та й мати дочку ой про життя питає,
Та спитай мати ой сірого й вутяти.

Спитай мати та спитай мати ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя ой по морю плаває.

Сіре вутя та й сіре вутя ой по морю плаває,
Та й воно ж моє ой все горечко знає.

Воно ж моє та й воно ж моє ой все горечко знає,
Ой перве горе ой дитина малая.

Перве горе ой перве горе ой дитина малая,
А друге горе ой сама молодая.

Друге горе та й друге горе ой сама молодая,
А третє горе ой свекруха лихая.

Третє горе та й третє горе ой свекруха лихая,
А четверте горе ой мій милий ревнивий.

Четверте горе та й четверте горе ой мій милий ревнивий,
Та як поїде ой у поле орати.

Як поїде та як поїде ой у поле орати,
Та й мене бере та й воли ж поганяти.

Мене бере та й мене бере ой воли поганяти,
Ой цабе, воли, та й сірі ж половії!

Цабе, воли, та й цабе, воли, ой сірі ж половії,
Ой пройшли мої та й літа й молодії.

Ой, та й з-за гори,
Ой, з-за гори та й вітер повіва(є).

Ой, мати в дочки,
Та й мати й у дочки та й про життя пита(є).

Ой, спитай, мамо,
Та спитай, мамо, та в сіро-, в сірого й утя(ти).

Ой, сіре утя,
Та й сіре ж й утя та й на мо-, на морі ночу(є).

Вітер віє, вітер віє, вітер повіває,
Мати дочку, мати дочку про життя питає.

Спитай, мати, спитай, мати, сірого вутяти,
Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває.

Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває,
Воно ж моє, воно ж моє все горечко знає. (двічі)

Перве горе, перве горе – свекруха лихая,
Друге горе, друге горе – дитина (малая).

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)

Ой ти, мати моя, нерозсудливая,
Оддала же ти мене, де велика сімʼя.

А велика сімʼя вся вечерять сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду. (двічі)

По водицю я йшла, як голубка гула,
А відтіль же я йшла, умивалася.

А відтіль же я йшла, умивалася,
Своїм білим рукавом утиралася.

Як доходю до двора – вилітає змія,
Ой змія же ти, змія, що говорить сімʼя? (двічі)

А сім'я говорить, мати сина бранить,
Мати сина бранить, що він жінку не вчить.

Ой гаю, мій гаю, густий – не прогляну,
Шо й на тобі, гаю ж, ой ні вітру нема(є). (двічі)

Та шо вітер не віє, гілля й не колише,
Шо брат до сестриці ж ой часто пісьма пи(ше). (двічі)

Шо він пише, пише, часто й одсилає:
«Чи привикла, сестро ж, ой у чужому кра(ю)?» (двічі)

«Хоч я й не привикла, треба привикати,
Я в розкоші зросла ж, ой треба й горе зна(ти)». (двічі)