Цифровий архів фольклору

Шо й у лузі та ще при березі,
Черво… червона калина ж,
Шо й у лузі та ще при березі,
Черво… червона кали(на).

Породила ж молода дівчина,
Харо… харошого сина ж,
Породила ж молода дівчина,
Харо… харошого си(на).

Вона ж його ж, його й породила,
В зеле… зеленій діброві ж,
Вона його ж, його й породила,
В зеле… зеленій дібро(ві).

Та й не дала ж йому й молодому,
Не ща… ні щастя ні долі ж,
Та й не дала ж йому й молодому,
Не ща… ні щастя ні до(лі).

Тільки ж дала йому й молодому,
Біле личко, чорні брови ж,
Тільки ж дала ж йому й молодому,
Біле личко, чорні бро(ви).

Отдала й мене матінка й моя,
За великої й гори,
Ой заказала, заговорила,
Щоб сім год не ходи(ла).

Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучила, егей,
Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучи(ла).

Я й ...схватючи, перелетючи,
Сивою й зозулею, егей,
Я й ...тючи, перелетючи,
Сивою й зозуле(ю).

Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала мати, егей,
Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала й ма)ти)

(Та й вийшла мати, воду брати,
Стала зозулю зганяти,
Ой ти, зозуля, ой ти сивая,
Чом так рано куєш?

Я й не зозуля, я й не сивая,
Я ваша дитина.)

Як поїхав Саврадим у поле орати,
Його жінка Саврадимка у шинок гуляти. (двічі)

Гуляла, гуляла, трохи підпилася,
Наварила борщу, каші, в поле потряслася. (двічі)

Ходила, блудила, милого шукала,
Подивись, Саврадим, яка жінка стала. (двічі)

Та й не знав Саврадим, як жінку учити,
Запрягає в борону, їде волочити. (двічі)

Випрягає з борони, запрягає в рало,
Гей, цоб, моя мила, ще й додому рано. (двічі)

Випрягає з рала, запрягає у біду,
Гей, цоб, моя мила, я й додому поїду. (двічі)

Приїжджає до двора, в воротях калюжа,
Розсердилась чорнобрива та й на свого мужа.
Ізлізла на піч, сказала: «Недужа!» (двічі)

Ой вставай, мила, привіз тобі меду,
Цур тобі, Саврадим, голову не зведу!

Ой вставай мила, привіз я дубину,
Не товсту, не тонку, та й на твою спину.

Ой встала мила, та як не лежала,
Обняла Саврадима, ще й поцилувала. (двічі)

Бодай та дубина повік не родила,
Вона ж мене, молодую. та й оздоровила! (двічі)

Ой з-за гори, з-за лимана
Та й синя хмара же наступає,
Ой нуме, братця же, та й наступає.

Ой синя хмара наступає же
Та дробен дощик накрапає,
Ой нуме, братця же, та й накрапає.

Ой дробен дощик накрапає же
Та синє море наповняє,
Ой нуме, братця же, та наповняє.

Ой синє море наповняє же,
А й наш карабель потопає,
Ой, нуме, братця же, тай потопає.

Ой наш корабель потопає же
Та матрос парус напинає,
Ой, нуме, братця же, та напинає.

Ой башти гнуться, шнури рвуться же,
А й у матроса сльози ллються,
Ой нуме, братця же, та й сльози ллються.

Та ой чия ж то та й пшениченька ж,
Та й що довгії да гони?

Що довгії гони,
Та й ой то ж того ж та й козаченька ж,
Та й що чорниї да брови.

Та й по горі ходили,
Та ой того ж та й козаченька ж
Та й що ми втрьох любили.

Ой, горе тій чайці, чаєчці-небозі,
Що й вивила чаєняток при битій дорозі. (двічі)

Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать),
Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать).

Любив козак молоду дівчину,
Та й став її покидать,
Любив козак (парень) молоду дівчину,
Та й став її покидать.

Вона ж його ж, сволоч, отруїла,
Та й стала його питать,
Вона ж його ж, сволоч, отравила,
Та й стала його питать.

– Скажи, милой, ой скажи, чорнобривой,
Ой, чого ти зажури(вся),
– Скажи ж, милой, скажи, чорнобривой,
Ой, чого ж ти зажури(вся)?

Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві,
Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві?

Понад нашим яром пшениченька ланом, горою овес.

Горою й овес,
Чом не до любові, ой чом не до розмови, мой милой, живеш?

Мой милой живеш,
По вулицям ходиш, пісеньку співаєш, голос подаєш.

Голос подаєш,
Обсади ж ти, мила й, ой голубонька сива, вишеньками двір.

Вишеньками двір,
Уже я й садила, й уже й поливала, не приймаються.

Не приймаються,
Уже я й любила, вже я й розлюбила, не влюбляється.

Коляд, коляд, коляда,
Баба з печі вигляда,
А дід із духовки,
Просе морковки!

Коляд, коляд, коляда,
Дід на бабу погляда,
Баба на ікону,
Дайте самогону!

Ой нема гірш нікому, та як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне та й при ли…, при лихій годи(ні). (двічі)

А не пригорне батько, та й не пригорне мати,
Та хіба той пригорне, а й шо ду…, шо думає взя(ти). (двічі)

Ой налетіли гуси та й з далекого краю,
А зколотили воду а в тихо…, в тихому Дуна(ю). (двічі)

А бодай же ви, гуси, та з пір'ячком пропали,
Та як ми любилися, а тепер, тепер переста(ли). (двічі)

А як ми любилися, та як голубів пара,
А тепер розійшлися, а як си…, як синяя хма(ра). (двічі)

А як ми любилися, та як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, та як ту…, як туман по лі(сі). (двічі)

Чорноморець, матінко, чорноморець,
Вивів мене босую й на морозець,
Вивів мене босую й на морозець.

Вивів мене босую та й питає:
– Чи є мороз, дівчино, чи немає,
– Чи є мороз, дівчино, чи немає?

– Немає морозу, самая й роса,
Простояла дівчина всю ніч боса,
Простояла дівчина всю ніч боса.

До нас, до нас та й горяни,
До нас погуляти,
Поставили сучку раком,
Ідіть цілувати.

Ви цілуйте, не гидуйте,
Вона чепурненька,
Ще й на сраки два чиряки,
А на лобі третій.

Недалеко милий оре,
Ой там за лісочком.

Ой там за лісочком,
Сушив-крушив парень дівку,
Своїм голосочком.

Своїм голосочком,
Не я тебе зсушив, скружив,
Ти сама сов’яла.

Ти сама сов’яла ж і,
А я тебе ж тричі сватав,
Ти все й одказала.

Ти все й одказала,
Ой дівчино, гордівнице,
Гордуєш ти мною.

Гордуєш ти мною,
Буде твоє ж гордування,
Все перед тобою.

Все передо мною,
Буде твоя руса коса,
В мене під ногою.

В мене під ногою,
Шуміть буде нагайочка,
Та й над головою.

Птичка невеличка по полю літає, по полю літає.

По полю літає, травку розгортає, травку розгортає.

Травку розгортає, сокола й шукає, сокола й шукає.

Сокіл, ти мой ясний, друг ти мой прекрасний, друг ти мой прекрасний.

Не так ти за мною, як я за тобою, як я за тобою.

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да довела ж любов до горя.

Світ, голова ой кружитца,
Ой, да на плєчах же й арьол садітца,
Ой, да на плєчах же орьол садітца.

Ой, арьол ти, сизокрилий,
Ой, да скажи правдоньку, де ж мій милий,
Ой, да скажи правдоньку, де ж мій милий?

(А твій милий на роботі,
Ой да у літєйному заводі.

Шо ж він робе, виробляє?
Ой, да мідні труби виливає.

Пішла слава по народу,
Та й на тую дівчину, що без роду.)

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Ай ой не пугай, пугаченьку,
Та ой не пугай, пугаченьку,
А в зеленому байраче(ньку).

Ай ой як мені не пугати,
Ай ой як мені не пугати,
Ай ускрізь гори та байра(ки).

Ай ускрізь гори та байраки,
Ай ускрізь гори та байраки,
Ай ніде мені гнізда зви(ти).

Ай ніде мені гнізда звити,
Ай ніде мені гнізда звити,
Ай діток своїх прихили(ти).