Цифровий архів фольклору

Ой ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо й на тобі ж, дубе, два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину ж спокинути хоче. (двічі)

Дівчинонька плаче: «Не кидай, козаче,
А бери з собою ж мене й, молодую». (двічі)

Ой якби я знала, що ти моя пара,
Взяла б твоє личко та й намалювала. (двічі)

Та й намалювала, до стіни прибила,
До тії кроваті ж, де спати лягати. (двічі)

До тії кроваті, де спати лягати,
Та й не буде знати ж не батько й не мати. (двічі)

Ой забілєли снєжки
Та й забілєли бєлі же
Ой по крутой горі.

Ой по крутой горі ой,
Та заболєло тєло же ой козацькеє бєло же
Ой в чужой стороні.

Ой в чужой стороні ой,
Та ніхто не заплаче, ой по козацьком тєлу же,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат ні сестра ой,
Та хіба ой заплаче, ой ще запечалиться же
Ой товариш його.

Ой товарищ його ой,
"Та товаришу вірний, ой ти братіку рідний же,
Ой скоро я умру.

Ой скоро я умру ой,
Та зроби ж мені, брате, ой вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева труну".

Ой з клен-древа труну ой,
"Та ой де ж тобі, брате, та вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева взять?".

Ой з клен-древа взять ой,
Та ой будеш ти брате, та вірний товаришу же,
Ой в сосновій лежать.

Ой в сосновій лежать.
Та сосновая трунка, ой глибокая ямка же
Ой під рокитою.

Ой під рокитою, ой,
Ой рокита висока, ой на листя широка же
Ой похилилася.

Ой похилилася, ой,
Та молода дівчина ой по козацьком тєлу же
Ой зажурилася".

Зеленая ой дібрівонька, (двічі)
У три ряди же та й посаже(на).

У три ряди ой посажена,
У три ряди же та й посажена,
Нам дорожка же та й указа(на).

На дорожкє ой явір стоїть,
На дорожкє же та явір стоїть,
Під явором та й козак ле(жить).

Под явором та й козак лежить, (двічі)
В правой ручкє же та й коня де(ржить).

А лівою ой воду бере,
А лівою же та й воду бере,
На серденько же ой полива(є).

На серденько ой поливає, (двічі)
До серденька ой промовля(є):

«Серце моє ой скорблящеє, (двічі)
Тіло моє ой трудяще(є).

Надумало ой помирати (двічі)
Та й нікому ой похова(ти).

Якби в мене ой батьки були, (двічі)
Вони б мене ой схорони(ли).

Якби в мене ой сестри були, (двічі)
Вони б мене та й обтужи(ли).

Якби в мене ой брати були, (двічі)
Вони б мене в могилу пусти(ли)».

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу й налягає.

Шолкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Скажи галочка, де мій же миленький?
А твій же милий в лузі під вербою.

Ой з-за гори, з-за лимана
Та й синя хмара же наступає,
Ой нуме, братця же, та й наступає.

Ой синя хмара наступає же
Та дробен дощик накрапає,
Ой нуме, братця же, та й накрапає.

Ой дробен дощик накрапає же
Та синє море наповняє,
Ой нуме, братця же, та наповняє.

Ой синє море наповняє же,
А й наш карабель потопає,
Ой, нуме, братця же, тай потопає.

Ой наш корабель потопає же
Та матрос парус напинає,
Ой, нуме, братця же, та напинає.

Ой башти гнуться, шнури рвуться же,
А й у матроса сльози ллються,
Ой нуме, братця же, та й сльози ллються.

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Вилітала галка з глибокого балку же,
Та й вилітала друга з зеленого лу(га).

А сіла-впала галка на високій сосні же,
Та й на високій сосні, на гілці розко(шній).

Ой не хилися, гілко, бо так мені гірко же,
Та й не хилися, сосно, бо й так мені же тош(но).

А тошно сиротині на чужій вкраїні же,
Та й на чужому краю, де роду нема(є).

А тіки мене роду — два братіки з роду же,
Та ой ті прибувають в десятому же го(ду).

Та ой прибудьте, браття, у неділю вранці же,
Та ой вип'ємо, браття, горілки по чар(ці).

А чогось мені, браття, горілка не п'ється же,
Та коло мого серця як гадина в'є(ться).

Та ізвила гніздечко, де моє сердечко же,
Та ізвила другоє, де сердечко же мо(є).

Усі гори зеленіють, усі гори зеленіють,
Де багаті жито сіють.

Одна гора тільки чорна,
Де сіяла же бідна вдова.

Де сіяла, волочила,
Слізоньками й примочила.

Ой братічок-соколочок,
Возьми мене на зімоньку.

Ой сестричко-перепілко,
Скажи стільки в тебе діток?

В мене діток всього пʼяток,
….
(Твоїх діток надо годувати,
Сім парів волів мати.

Не нада сім пар волів мати,

Буду сама годувати.

Ідіть дітки, ідіть з хати,
Сіда дядько вечеряти.

Пішли діти у долину,

Шукать батькову могилу.

Вставай, тато, вставай з гроба,
Як нам тяжко жить без роду,

Не так дядько як дядина,
Гудить вона як гадина.

Вставай тато, вставай з могили,
Як нам трудно жить на чужбині.)

Кроповоє колесо, (двічі)
Вище тину стояло, (двічі)
Много дива видало, (двічі)
(Тума танок водила,)
Що виведе та й стане, (двічі)
По всіх дівочках погляне, (двічі)
Чи всі дівочки й у таночку? (двічі)
Лиш однії немає, (двічі)
Молодої Марійки, (двічі)
(Мати косу чесала,
А чесучи, навчала,
Не ходи, дочко, до туми.)
А та ж тума біз ума, (двічі)
Зведе дочку з розума. (двічі)

Фрагменти текста в дужках із запису 1991 р.

Понад нашим яром пшениченька ланом,
Горою ой овес.

Горою овес,
Ой чом не по правді, молодий козаче,
З дівчиной живеш.

З дівчиной живеш,
По вулиці ходиш, пісеньку співаєш,
Голос подаєш.

Голос подаєш,
Ой обсади, мила, голубонька сива,
Вишеньками двір.

Ой побреду, побреду, по коліна в лободу,
Та й до тиї дівчини, що хароша на виду.

Харошая дівчина, харошого стану,
А хто її любить буде, як я перестану (двічі).

На вгороді будяк, полюбив мене дяк,
Він мене полюбив, черевички купив (двічі).

Черевички з рогозу, не бояться морозу,
А чьолочки з лободи, не бояться води.

Купив мені черевики за цілого пʼятака,
Щоб з вечора до півночі вибивала гопака (двічі).

Ой на горі больниця стояла,
В тій больниці Маруся лежала. (двічі)

В тій больниці Маруся лежала,
Чорним шовком головку в’язала. (двічі)

Чорним шовком головку в’язала,
Із-за моря зіллячка бажала: (двічі)

«Ой хто ж мені зіллячка достане,
Той зо мною на рушничок стане!». (двічі)

Де взялися три козаки з полку,
Розв’язали Марусі головку. (двічі)

Один каже: «Я Марусю люблю!»,
Другий каже: «Я Марусю возьму!». (двічі)

Третій каже: «Три коники маю,
Я Марусі зіллячка достану. (двічі)

Одним конем до моря доїду,
Другим конем море переїду. (двічі)

Третім конем на камені стану,
Із-за моря зіллячка достану». (двічі)

«Остав, козак, зіллячко копати!», -
Стала йому зозуля кувати. (двічі)

«Ой не копай, козаченьку, зілля,
Бо в Марусі в неділю весілля!». (двічі)

Ой став козак коня підганяти,
Щоб Марусю дівкою застати. (двічі)

Їде козак селом, доріжками -
Зустрічає Марусю з дружками. (двічі)

Для дружечок шапочку знімає,
Для Марусі шаблю винімає. (двічі)

Шо в козака шабля заблистіла,
А в Марусі головка злетіла. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібненько. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона провожала синочка в солдати. (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через два годочка додому вернися. (двічі)

Ой мамо, ой ненька, не плач, не турбуйся,
Відслужу Вітчизні, додому вернуся. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду веселенько. (двічі)

Ускочив козел у город, у город,
Ой, льолі-ладонь,
У город, й у город.
Ги!

Поїв козел лук-часник,
Ой, льолі-ладонь,
Лук-часник, лук-часник.
Ги!

Іще білу капусту,
Ой, льолі-ладонь,
Капусту, капусту.

А ще красні буряки, буряки,
Ой, льолі-ладонь,
Буряки, буряки.
Ги!

Наші хлопці дураки, дураки,
Ой, льолі-ладонь,
Дураки, дураки.
Ги!

Їдять полову як бики, як бики,
Ой, льолі-ладонь,
Як бики, як бики.
Ги!

А дівчата умниці, умниці,
Ой, льолі-ладонь,
Умниці, умниці.
Ги!

Водять козла по вулиці, по вулиці,
Ой, льолі-ладонь,
Вулиці, по вулиці.
Ги!

Вітер віє, ой, вітер повіває,
Ой, мати ж дочку, ой, про життя пи(тає).

Мати дочку, ой, про життя, ой, питає,
Ой, спитай мати, ой, сірого ву(тяти).

Спитай, мати, ой, сірого, ой, вутяти,
Ой, сіре ж вутя ж, ой, по морю пла(ває).

Сіре вутя, ой, по морю, ой, плаває,
Ой, воно ж моє, ой, все горечко знає.

Воно ж моє, ой, все горечко знає,
Ой, первеє горе – ой, дитина ма(лая).

(Друге горе – свекруха лихая,
Третє горе – мой милий ревнивий,
Сам поїхав у поле орати,
Мене заставив волів поганяти.
Гей, ви, воли сірі, половії,
Осталися мої літа молодії).

Іван купавсь та й нам придавсь.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Цвіти рвали, віночки в’язали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Віночки в’язали, на воду кидали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

На воду кидали, вогні зажигали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Вогні зажигали, з святом поздоровляли.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Та й забєліли сніжки, ой забєлєли бєли же,
Та й ще й дібровонька.

А й ще й дібровонька, да ей,
Та заболіло тіло ой козацькоє бєло же,
Та й ще й головонька.

А й ще й головонька, да гей,
Та ніхто не заплаче ой по бєлому тілу же,
Та й по козацькому.

А й по козацькому, да ой,
Та ні батько, ні мати, ой ні брат, ні сестриця,
А й ні жонка його.

Ой та й з-за гори, ой та й з-за кручі,
Та й риплять вози, йдучи.

Вози риплять, йдучи,
Та й вози риплять, а ярма терлять,
А воли ремиґають.

Воли ремиґають,
Та й попереду та й чумаченько,
Та в сопілочку грає.

В сопілочку грає,
Та й сопілочка та з барвіночка,
Та й оріхове дінце.

Оріхове дінце,
Та як заграє, та й трава в'яне,
та й болить моє серце.

Болить моє серце,
Та й болить серце, ще й голівонька,
Що чужа сторононька.

Годі тобі, та й зозуленько по саду літати,
А й прийди, сядеш коло мене - щось маю сказа(ти).(двічі)

Чи не будеш та й дівчинонько за мною журиться,
А й як я сяду та й поїду в чужий край жени(ться)?(двічі)

("Ой не буду, та й козаченько, їй-Богу, не буду,
Ой ти за гору, я за другу, про тебе забуду".)

Як виїхав та й козаченько за нові ворота,
А й не бере та й дівчиноньки ні сон, ні робо(та).(двічі)

(Як виїхав та й козаченько за жовтії піски,
Ой оглянеться назад себе, біжить посол пішки.

"Ой вернися, та й козаченько, матуся вмирає!",
"Ой не вернуся, бо спізнюся, нехай Бог приймає!"

"Ой вернися, та й козаченько, дівчина вмирає!"
"Ой треба швидше коня гнати, щоб живу й застати!")