Цифровий архів фольклору

По всьому світу стала новина:
Діва Марія Сина родила!
Сіном притрусила, в ясла положила
Господнього Сина.
В ясла положила, сіном притрусила
Господнього Сина.

Діва Марія Бога просила:
"Щоб жи я Сина свого сповила!
Ти, Небесний Царю, пришли мені дари
Цього дому господарю!
Ти, Небесний Царю, пришли мені дари
Цього дому господарю!".

Осіяла звізда з неба до землі,
Прилетіли анголи Діві Марії,
Поють Божі пісні Господній невістці
Радості приносять.
Поють Божі пісні Господній невістці,
Радості приносять.

Вилетіли анголи з неба до землі,
Принесли дари Діві Марії -
Три свічі воскові ще й ризи шолкові
Ісусові Христові.
Три свічі воскові ще й ризи шолкові
Ісусові Христові.

Шо Ярема та Хома були рідні браття, (двічі)
Та (й) забрали торбинки та пішли по шмаття. (двічі)

Шо Яремі дають торбу, а Хомі у морду, (двічі)
І полаялися, й почубарилися,
Ізійшлися докупочки та й порадилися:

«Це не наше, брате, діло, от такечко поживать, (двічі)
А то, брате, наше діло - давай зайців ловить!». (двічі)

Хома купив хорта, а Ярема - чорта, (двічі)
Шо у Хоми все біжить, а в Яреми все лежить. (двічі)

Знов полаялися й почубарилися, (двічі)
Ізійшлися докупочки та й порадилися: (двічі)

«Це не наше, брате, діло, от такечко поживать, (двічі)
А то, брате, наше діло - давай в церкві співать!». (двічі)

Де(сь) узявся паламар, ції церкви господар, (двічі)
Як ударить Хому в пузо, а Ярему в пику,
Наробили, дураки, повну церкву крику!

Знов полаялися й почубарилися, (двічі)
Ізійшлися докупочки та й порадилися: (двічі)

«Це не наше, брате, діло, от такечко поживать, (двічі)
А то, брате, наше діло - давай рибку ловить!». (двічі)

Хома купив човна, Ярема - весельце, (двічі)
Взяло Хому за живіт, Ярему за серце! (двічі)

Зеленая ой дібрівонька, (двічі)
У три ряди же та й посаже(на).

У три ряди ой посажена,
У три ряди же та й посажена,
Нам дорожка же та й указа(на).

На дорожкє ой явір стоїть,
На дорожкє же та явір стоїть,
Під явором та й козак ле(жить).

Под явором та й козак лежить, (двічі)
В правой ручкє же та й коня де(ржить).

А лівою ой воду бере,
А лівою же та й воду бере,
На серденько же ой полива(є).

На серденько ой поливає, (двічі)
До серденька ой промовля(є):

«Серце моє ой скорблящеє, (двічі)
Тіло моє ой трудяще(є).

Надумало ой помирати (двічі)
Та й нікому ой похова(ти).

Якби в мене ой батьки були, (двічі)
Вони б мене ой схорони(ли).

Якби в мене ой сестри були, (двічі)
Вони б мене та й обтужи(ли).

Якби в мене ой брати були, (двічі)
Вони б мене в могилу пусти(ли)».

Ой з-за гори, з-за лимана
Та й синя хмара же наступає,
Ой нуме, братця же, та й наступає.

Ой синя хмара наступає же
Та дробен дощик накрапає,
Ой нуме, братця же, та й накрапає.

Ой дробен дощик накрапає же
Та синє море наповняє,
Ой нуме, братця же, та наповняє.

Ой синє море наповняє же,
А й наш карабель потопає,
Ой, нуме, братця же, тай потопає.

Ой наш корабель потопає же
Та матрос парус напинає,
Ой, нуме, братця же, та напинає.

Ой башти гнуться, шнури рвуться же,
А й у матроса сльози ллються,
Ой нуме, братця же, та й сльози ллються.

Ой нема гірш нікому, та як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне та й при ли…, при лихій годи(ні). (двічі)

А не пригорне батько, та й не пригорне мати,
Та хіба той пригорне, а й шо ду…, шо думає взя(ти). (двічі)

Ой налетіли гуси та й з далекого краю,
А зколотили воду а в тихо…, в тихому Дуна(ю). (двічі)

А бодай же ви, гуси, та з пір'ячком пропали,
Та як ми любилися, а тепер, тепер переста(ли). (двічі)

А як ми любилися, та як голубів пара,
А тепер розійшлися, а як си…, як синяя хма(ра). (двічі)

А як ми любилися, та як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, та як ту…, як туман по лі(сі). (двічі)

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Та й стелись, стелись, та й барвіночок,
Не кореном - листом.

Не кореном – листом.
Та викликає же ой парень дівку
Й не голосом - свистом.

Не голосом – свистом,
"Та чи ти чула, ой дівчинонько,
Як я тебе кликав?

Як я тебе кликав
Та через твоє ой подвір'ячко
Сивим конем їхав?"

Сивим конем їхав.
"Та хоть я чула, ой хоть не чула,
Й не обзивалася,

Не обзивалася.
Та темна нічка, ой дробен дощик,
Не сподівалася".

Не сподівалася.
"Та бодай же ти, ой дівчинонько,
Зозулі не чула,

Зозулі не чула.
Та як ти мого та голосочка
За сном не почула!".

Шо й у первім садочку там зозуля кувала,
А й у другім садочку канарейка щебетала.

А у другім садочку канарейка щебетала,
А у третім садочку мати з сином стояла.

Мати з сином стояла, в сина правди питала:
"Ой скажи, мій синочок, а хто ж тобі найвірніше?

Ой чи тьоща старая, чи жена молодая,
Чи жена молодая, а чи матінка родная?".

"В мене тьоща для привєту, а жена для совєту,
А матуся родная, нєт на бєлому свєту.

Вона мною ходила, вона свєтом нудила,
Як мене спорожала, собі смерті бажала.

Як мене спорожала, собі смерті бажала,
Три годочки не спала та все мене колихала.

Три годочки не спала та все мене колихала,
А в солдати давала — дрібні сльози проливала".

«Ой іди, мій синочку, на чотири годочки,
А на п'ятім годочку повертайся додомочку.

А на п'ятім годочку повертайся додомочку,
Повертайся додомочку, ізмий мені голівочку».

Літа пливли, упливали на третьому року,
Іде Господь до Іоанна, дивному пророку. (двічі)

Іде Господь до Іоанна та хвилями бродить,
А із пущі, із діброви Іоанн виходить. (двічі)

Та й Господь його предвічний, зове, зазиває:
«Охрести мене, пророче!» він його благає. (двічі)

Страшно було Іоанну Господа видати,
Трудно було на Владику руку піднімати. (двічі)

Треба було Іоанну Божу волю вчинити,
Та й почав він в Іордані Господа хрестити. (двічі)

Та й відкрилось небо ясне, Дух Святий злітає,
А із неба в тую пору голос промовляє: (двічі)

«Це є Син мій возлюблений! Люди, віру майте,
І як Господу самому поклін свій воздайте». (двічі)

Од коморі до коморі по муку,
Граблі, вилка, три носилка, два ціпа,
Приході, кума, додому, льоду дам,
Брат Іллюха, брат Іван, Іван, Іван.

Калина-малина над лугом стояла,
Чого ж ти, калина, рано присов'я(ла)?

Чого ж ти, калина, рано присов'яла,
Чи суші боїшся, чи дощу бажа(єш)?

Суші не боюся, дощу не бажаю,
Кого вірно люблю по тім помира(ю).

Ой умру я, мила, а ти будеш жива,
Та й замічай, мила, де моя моги(ла).

Шо моя могила в степу при дорозі,
В степу при дорозі жито полові(є).

В степу при дорозі жито половіє,
Жито половіє, травка зелені(є),

Шо я теє жито та й повижинаю,
Шо я тую травку та й повирива(ю).

Шо я тую травку та й повириваю,
А я ж ту могилу сама розкопа(ю).

А я ж ту могилу сама розкопаю,
Із милого кості та й повибира(ю).

Із милого кості та й повибираю,
Шовковим платочком поперетира(ю).

Шовковим платочком поперетираю,
Жовтеньким пісочком попересипа(ю).

Жовтеньким пісочком попересипаю,
Кленовим листочком попереклада(ю).

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона виряжала сина у салда(ти). (двічі)

"Я ж думала, сину, тебе оженити,
А ти сів-поїхав в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, сину, невісточку взяти (брати),
А ти сів-поїхав на войну стражда(ти)". (двічі)

«Якби ж ненька знала, яке ж мені горе,
Вона б переплила через синє мо(ре). (двічі)

Якби ненька знала, яка ж мені біда,
Вона б передала горобчиком хлі(ба). (двічі)

Горобчиком хліба, синичкою солі,
Якби ж ненька знала, в якій я неволі". (двічі)

Долина широка, калина висока,
Аж до долу гілля гнеться. (двічі)

Під той калиною, під той червоною,
Стояв козак з дівчиною. (двічі)

А дівчина плаче ше й гірко ридає,
Свою долю проклинає. (двічі)

Якби знала долю, якби ж знала долю,
Не стояла б я з тобою. (двічі)

Простояла щастя, простояла долю,
Дівчиною молодою. (двічі)

Ой забілєли снєжки
Та й забілєли бєлі же
Ой по крутой горі.

Ой по крутой горі ой,
Та заболєло тєло же ой козацькеє бєло же
Ой в чужой стороні.

Ой в чужой стороні ой,
Та ніхто не заплаче, ой по козацьком тєлу же,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат ні сестра ой,
Та хіба ой заплаче, ой ще запечалиться же
Ой товариш його.

Ой товарищ його ой,
"Та товаришу вірний, ой ти братіку рідний же,
Ой скоро я умру.

Ой скоро я умру ой,
Та зроби ж мені, брате, ой вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева труну".

Ой з клен-древа труну ой,
"Та ой де ж тобі, брате, та вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева взять?".

Ой з клен-древа взять ой,
Та ой будеш ти брате, та вірний товаришу же,
Ой в сосновій лежать.

Ой в сосновій лежать.
Та сосновая трунка, ой глибокая ямка же
Ой під рокитою.

Ой під рокитою, ой,
Ой рокита висока, ой на листя широка же
Ой похилилася.

Ой похилилася, ой,
Та молода дівчина ой по козацьком тєлу же
Ой зажурилася".

Ой орав мій миленький од льоду до льоду,
Та й виорав мій миленький облуг на квасо(лю).

Посадила квасоленьку та їду додому,
Заглянула у шиночок, а милий з кумо(ю).

Хіба ж тобі, кума моя, нема дома діла,
Шо ти з моїм чоловіком в шиночку засі(ла).

Приходжу я до дому, в мене в печі дрова,
Сюди-туди повернулась — вечеря гото(ва).

Насипала вечеряти, положила ложки,
Сама сіла вечеряти, поплакала тро(шки).

Калина-малина ні сладка, ні горка,
Ой там заплакала козацькая жонка. (двічі)

А вона заплакала, горко заридала,
Любила, кохала - в армію оддала. (двічі)

А в армію оддала під город Варшаву,
Під город Варшаву, де б'ють барабани. (двічі)

А де б'ють барабани, громко вибивають,
Молоді реб'ята призов призивають. (двічі)

А за багатим сином отець, мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче. (двічі)

За багатим сином брати та сестриці,
А за сиротою дівки-жалібниці. (двічі)

Та й а за сиротою – дівки-жалібниці,
Пойдьом захищати совєцькі границі. (двічі)

Вилітала галка з глибокого балку же,
Та й вилітала друга з зеленого лу(га).

А сіла-впала галка на високій сосні же,
Та й на високій сосні, на гілці розко(шній).

Ой не хилися, гілко, бо так мені гірко же,
Та й не хилися, сосно, бо й так мені же тош(но).

А тошно сиротині на чужій вкраїні же,
Та й на чужому краю, де роду нема(є).

А тіки мене роду — два братіки з роду же,
Та ой ті прибувають в десятому же го(ду).

Та ой прибудьте, браття, у неділю вранці же,
Та ой вип'ємо, браття, горілки по чар(ці).

А чогось мені, браття, горілка не п'ється же,
Та коло мого серця як гадина в'є(ться).

Та ізвила гніздечко, де моє сердечко же,
Та ізвила другоє, де сердечко же мо(є).