Цифровий архів фольклору

Кому воля, нам неволя,
Вон да й довела же любов до горя. (двічі)

Світ головоньці кружиться,
Вон да ой на плечах й орьол садиться. (двічі)

Ой ти й орьол сизокрилой,
Вон да скажи правду, де мой милой? (двічі)

А твой милой у заводі,
Вон да на сахарному заводі. (двічі)

Як приїхав ой мой миленький з поля,
Та як прив'язав коня й до забора.

Та й прив'язав ой коня й до забора,
Та й сам заплакав, край коника стоя.

Сам заплакав, ой край коника стоя,
Та й нещаслива нам, коню, дорога.

Нещаслива ой нам, коню ж, дорога,
Та й засватана дівчинонька й моя.

Мені й, Господи, ой суботи діждати,
Ой пошлю й людей дівчини й сватати.

Пощлю людей ой дівчини сватати,
Та й а сам піду під вікном слухати.

(Ой що буде дівчина казати,
А дівчина по світлоньці ходе,

... свої білі ручки ломить,
Та все до батенька говорить.

Порадь мені, батеньку, що людям сказати?
Ой чи йти заміж, чи осені діждати?)

Де б я, де б я цей деньочок прожила,
Ой куди я та й з досадоньки пішла.

Ой піду я ай у вишневой ой садочок,
Та й зорву я ой оріховий листочок.

Та й іспишу я всю досаду ой на листок,
І пошлю я в славний город та й Москву.

Ой хто буде цього листа читати,
Той буде про досаду знати.

Перва досада - вийшла заміж молода,
Друга досада - ще й дитинонька мала.

Третя досада - невірна дружина,
Вона мене ізсушила, ізв'ялила.

Вона мені в світі пожить не дала

Ой там за лісочком,
Сушив, крушив парень дєвку своїм голосочком.

Своїм голосочком,
Не як же він сушив-крушив, ти сама сов'яла.

Ти сама сов'яла,
Як я тебе тричі сватав, а ти одказала.

А ти й одказала,
Не вспів же я до другої, ти переказала

(Оддай мене, моя мати, за високі хати,
Де свекорко як батенько, свекруха як мати.

Де свекорко як батенько, свекруха як мати,
Де діверки як братики, зовиці - сестриці.)

Та ой тамечко, за лозами,
Та ой тамечко, за лозами,
Ой там дівчина жито жа(ла).

Ой там дівчина жито жала,
Та там дівчина жито жала жи,
Ой в правой ручке серп держа(ла).

А в правой ручке серп держала,
Та в правой ручке серп держала жи,
А лівою підбира(ла).

А я лівою підбирала
Та я лівою підбирала жи,
А й назад себе снопи кла(ла).

Ой назад себе снопи клала,
Та й назад себе снопи клала жи,
Ой до й Ванюші промовля(ла):

«Та ой Іване, Іваночку,
Та ой Іване, Іваночку жи,
Ой не зводь мене з розумо(чку)».

«А не я тебе ізвів з ума,
Та й не я тебе ізвів з ума жи,
Ой звела тебе тьомна но(чка).

А звела тебе тьомна ночка,
Та звела тебе тьомна ночка жи,
Ой ше й солодка горіло(чка)».

Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу же наляга(є).

Шовкова трава на косу налягає,
З-під тії трави галочка же виліта(є).

Галочка моя, галочка чорненькая,
Скажи, галочка, й де ж моя і миленька(я).

А твоя мила у лузі над водою,
Умивається дрібною же сльозою.

(Витирається вишитой хустиною,
Вихваляється вірною дружиною.)

Як сяду я край віконця протів ясного сонця,
Протів ясного сонця виглядати чорноморця.

Протів ясного сонця виглядати чорноморця.
Чорноморець з поля їде, ще й четверо коней веде.

Чорноморець з поля їде, ще й четверо коней веде,
На п’ятому вороному у жупані голубому.

Я думала, він додому - він поїхав до Дунаю.
Він поїхав до Дунаю, ще й до бистрого краю.

Став же коней напувати, стала вода прибувати,
Стала вода прибувати, чорноморець потопати.

Чорноморець потопає та й на милу гукає:
– Ратуй, ратуй, моя мила, коли вірно любила!

– Ой рада б я ратувати, так не вмію я плавати,
Поки людей я созвала, чорноморця не застала.

– Якби човен та веселце, ратувала б тебе, серце. (двічі)

Поплів милой за водою, осталася я вдовою.
Поплів милий річечками, зосталася з діточками.

Та як посію та й жменю жита,
А й а другую ж та ячменя.

А й а другую та ячменя,
Та як уроде жито ячмінь,
Ой а нікому буде жать.

Ой нікому та й буде жать
А вийди, дівко, та вийди, красна,
Ой поможи мнє та й жита жать.

Та й поможи мнє та й жита жать,
Ой ой рада б я виходити,
Ой край воріт течьот рєка.

Тай край воріт течьот ріка,
Ой за рєчкою ой за бистрою,
Ой парень з дєвкой ой розмовля.

(продовження тексту дивитися в записах сусіднього с. Матяшівка)

Ой не жалко мені ой та й ні на кого,
Тільки жалко мені на отця свого.

На отца свого, ще й на рідного,
Оженив же мене малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, не розумного.

Та й узяв жену не до любові,
Не до любови, не до розмови.

Не до любови, ой не до розмови,
Ні біле личко, ні чорні брови.

Та й пішов в город, у Китай-город,
У Китай-город, ще й на ярмарок.

Та й купив корабель за сто двацять рублів,
За сто двадцять рублєй ще й з полтиною.

За сто двадцять рублів, щей з полтиною,
Посадив жінку ще з дитиною.

Корабель пливе аж вода реве,
Та й жінка сидить, як свіча горить.

Недалеко милий оре, ой там за лісочком.

Ой там за лісочком,
Сушив, крушив парень дєвку своїм голосочком.

Своїм голосочком,
Не я тебе сушив-крушив, сама ти сов'яла.

Сама ти сов'яла,
Як я тебе тричі сватав, а ти одказала.

А ти одказала,
Одказала дєвка парню, не піду за тебе.

Не піду за тебе,
Сидить....так не коло тебе.

Так не коло тебе,
Тече річка невеличка, схочу, перескочу.

Схочу, перескочу,
Оддай мене, моя ненько, за кого я схочу.

За кого я схочу,
Оддай мене, моя ненько, заміж за старого,

Заміж за старого,
Буду його дожидати краще молодого.

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки,
Чорнявую та білявую,
Третю руду припоганую.

Я чорняву до душі люблю,
З білявою повінчаюся,
А з рудою та поганою,
Я й навіки розпрощаюся.

Та не всії ті сади цвітуть,
Що весною розквітаються,
Не всі тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються.

Половина тих садів цвіте,
Половина .........
Одна й пара та вінчаються,
А другая розлучаються

Чи не я тобі не казала,
Як стояли під криницею,
Не їдь, та й не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
А ще й то сім літ буду ждати,
Поки станеш й удовицею.

Гей, тече річка невеличка понад слободою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Гей, іще ж води не набрала, стала постояла,
Гей за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Гей, біжить батько, біжить мати та й кричать: "Рятуйте!"
Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"

Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"
Гей, було тоді жалкувати, як була й маленька.

Гей, тоді б нада жалкувати, як була маленька,
Гей, а тепер як пожаліє сирая земелька.

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой там одівонька та й пшениченьку сі(є).

Ой посіявши, та й стала й волочити,
А заволочивши, стала Бога й проси(ти).

"Ой уроди, Боже, та й пшениченьку яру,
На вдовиних діток ще й на вдовину до(лю).

(А ще одівонька та й додому не дійшла,
А вже кажуть люди, що пшениченька зійшла.

Ой ще одівонька та й на лавку не сіла,
А вже кажуть люди, що пшениченька поспіла.)

Копав, копав криниченьку неділеньки дві,
Кохав козак дівчиноньку не людям - собі,
Ой, жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

А вже ж тая криниченька возрубленая,
А вже ж тая дівчинонька возлюбленая,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

А вже з тії криниченьки орли воду п’ють,
А вже ж тую дівчиноньку вінчати ведуть,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

Один веде за рученьку, другий за рукав,
Третій стоїть гірко плаче: любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль!
Не помалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу,
Любив та й не взяв, ой жаль, жаль!
Її люди возьмуть, її люди возьмуть,
Її люди... Моя й не буде...
Ой жаль, жаль!

Що за місяць, що за ясний, що за ясная й зоря,
Ой що в мене за миленький, вечір прийде - п’ять нема. (двічі)

Вечір прийде - п’ять нема,
А на шостий він приходе, ще говорить без кінця. (двічі)

Ще й говорить без кінця,
Шукай тобі, дівчинонько, ще другого молодця. (двічі)

Ще й другого молодця,
А я піду в цю неділю з другою до вінця. (двічі)

Із другою й до вінця,
Їжджяй, їжджяй, мій миленький, я й не дуже тороплюсь. (двічі)

Я й не дуже тороплюсь,
А як будеш вінчатися, а я прийду й подивлюсь. (двічі)

А я прийду, подивлюсь,
Увійшла вона до церкви та й стала біля стіни. (двічі)

Та й стала біля стіни,
Облили козака сльози ще й дрібніші, чим її. (двічі)

А священник це помітив, промовля до молодця:
"Із якою дівчиною приступаєш до вінця? (двічі)

Чи з тією дівчиною, що за рученьку узяв,
Чи з тією дівчиною, що три года прогуляв?" (двічі)

"Не з тією дівчиною, що за рученьку держав,
А з тією дівчиною, що три года прогуляв. (двічі)

Що три года прогуляв,
Розійдися вся родина, а ти, мила, йди сюди,
Аж тепер я признаюся, шо ти вєрная моя." (двічі)

Туман яром по долині, (двічі)
Широкий лист на калині. (двічі)

А ще ширший на дубочку, (двічі)
Кличе голуб голубочку. (двічі)

Хоч не свою, дак чужую: (двічі)
– Прийди, серце, поцілую. (двічі)

Птичка невеличка по полю літає, по полю літає.

По полю літає, травку розгортає, травку розгортає.

Травку розгортає, сокола й шукає, сокола й шукає.

Сокіл, ти мой ясний, друг ти мой прекрасний, друг ти мой прекрасний.

Не так ти за мною, як я за тобою, як я за тобою.

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)