Цифровий архів фольклору

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки,
Чорнявую та білявую,
Третю руду припоганую.

Я чорняву до душі люблю,
З білявою повінчаюся,
А з рудою та поганою,
Я й навіки розпрощаюся.

Та не всії ті сади цвітуть,
Що весною розквітаються,
Не всі тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються.

Половина тих садів цвіте,
Половина .........
Одна й пара та вінчаються,
А другая розлучаються

Чи не я тобі не казала,
Як стояли під криницею,
Не їдь, та й не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
А ще й то сім літ буду ждати,
Поки станеш й удовицею.

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.

Ой верба, верба, де ти зросла?
Що твоє листячко вода знесла. (двічі)

Знесла, знесла тихо й вода,
А я й молодая, як ягода. (двічі)

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да й довела любов до горя. (двічі)

А од горя світ кружиться,
Ой да й на плечах орьол садиться. (двічі)

Ой ти, орьоол сизокрилой,
Ой да скажи правдоньку, де мой милой? (двічі)

Усі зорі, зорі зайнялися, й а місяць підбився. (двічі)

А місяць підбився,
Усі хлопці, хлопці на вулиці, й а мій опізнився. (двічі)

Та він опізнився,
Ой чого ж він ой да й опізнився, чи дома немає? (двічі)

Ой дома немає,
Десь у степу, степу край Дунаю коня й напуває. (двічі)

Туман яром по долині, (двічі)
Широкий лист на калині. (двічі)

А ще ширший на дубочку, (двічі)
Кличе голуб голубочку. (двічі)

Хоч не свою, дак чужую: (двічі)
– Прийди, серце, поцілую. (двічі)

Ой тату, мій тату, затопи нам хату,
Затопи нам тату хату, та й навари їсти. (двічі)

Не буду топити, не буду варити,
Возьму ціп та й на тік, піду й молотити (двічі)

Трохи перегодом іде огородом,
Шатається, мотається за колюки хватається, чоловіка лає. (двічі)

Та ой чия ж то же та й пшениченька,
Та що довгії же гони.

Та й що довгії гони же,
Та ой то ж того же та й козаченька же,
Та й шо чорнії брови.

Та й що чорної брови,
Та ой чиї ж то же та й сірії воли же,
Та й по горі ходили.

Та й по горі же ходили,
Та ой то ж того же та й козаченька же,
Та й шо ми трьох любили.

Та й що ми трьох любили,
Та як первая же та й полюбила же,
Та й колечко дарила.

Та й колечко дарила,
Та як другая же та й полюбила же,
Та й білую постіль слала.

Та білую постіль слала,
Та як третяя же та й полюбила же,
Та й причарувала.

Та й причарувала,
Та чаруй, чаруй та моя же мила,
Та й коли удалося.

Та коли удалося,
Та якби мені ж з твоїм білим личком же
Та й жити довелося.

Їхав козак на воронім коні, йшла дівчина бережком. (двічі)

Йшла дівчина бережком,
Він на неї платочком махає, вона йому - хвартушком. (двічі)

Вона йому - хвартушком,
-Сподівайся, молода дівчино: я звечора спать прийду. (двічі)

Я звечора спать прийду.
Дівка ждала, ждала, й ожидала, потушила, спать лягла. (двічі)

Зашуміло, вой да й загримєло золотим кольцом в окно. (двічі)

Дівка встала, двері одчинила, парню виговор дала. (двічі)

Парню виговор дала:
-Де ж ти шлявся, де ж ти волочився, що звечора не прийшов? (двічі)

Що звечора не прийшов?
-Я не шлявся, я й не волочився, я в сестриці забаривсь. (двічі)

Я в сестриці забаривсь.
Випив, випив ой да стакан чаю, паперосу закурив. (двічі)

Паперосу закурив,
Я про тебе, молода дівчино, увесь вечер говорив. (двічі)

Ой у полі а криниченька же
Ой на чотирі зво(ди).

На чотирі зводи.
Ой там напували а три козаки же
Ой воронії ко(ні).

Воронії коні.
Та й ісписали, ой змалювали же
А й дівці чорнії бро(ви).

Дівці чорні брови.
Один пише та й на бумазі же,
А другий на кита(йці).

Другий на китайці.
А третий каже: "Та передайте же,
Ой дівчині-коха(нці).

Дівчині-коханці.
Нехай вона знає же,
Та й з другим не гуля(є).

3 другим не гуляє.
Ой нехай вона чує же,
З другим не ночу(є)".

Не шуми ж ти, луже, осокою дуже,
Не завдавай жалю, що я в чужім краю.

Не завдавай жалю, шо я в чужім краю,
На чужій країні, як на пожарині.

На чужій країні, як на п[у]ожарині,
Ніхто й не пригорне при лихій годині.

Ніхто й не пригорне при лихій годині,
Не пригорне батько, не пригорне мати.

Не пригорне батько, не пригорне мати,
Тільки той пригорне, що думає брати.

Тільки той пригорне, шо думає брати,
Налетіли гуси з далекого краю.

Сирота я, братця ж, неякая,
Ні дєвушка же ні..., ой ні вдова. (двічі)

Ні дєвушка, ой да й ні вдова я,
Покритушка же мо... ой молода. (двічі)

Ой на горі гречка (двічі)
Ой біло процвіта(є).

Ой біло процвітає (двічі)
А все просить-блага(є):

"Ой оддай мене, ненько, (двічі)
А в чужу дереве(ньку).

А в чужу деревеньку, (двічі)
А в велику сіме(йку).

Ой де високі хати, (двічі)
Ой де люди бага(ті).

Ой туди б я летіла, (двічі)
Ой де багато ді(ла).

Ділечко б робила, (двічі)
Ой свекрусі годи(ла).

Ой свекрусі годила. (двічі)
Часто в гості б ходи(ла)".

А вже місяць проходить, (двічі)
Дочка в гості не хо(дить).

А другий наступає, (двічі)
Дочки в гості нема(є).

"Ой запрягай, сину, (двічі)
Ой сивую коби(лу).

Та поїдем, сину, (двічі)
До дочки у го(сті).

Ой доїзжають до двору, (двічі)
Зять по двору хо(дить).

Зять по двору ходить, (двічі)
Ой сірі гуси го(нить).

Ой сірі гуси гонить, (двічі)
Ой білі ручки ло(мить).

"Ой зятю ж мій, зятю, (двічі)
А де ж моя дити(на).

А моя ж дитина, (двічі)
А твоя дружи(на)?"

"А що твоя дитина, (двічі)
А моя дружи(на).

Ой лежить в кімнаті (двічі)
На новій крова(ті).

А вже п'ята неділя, (двічі)
Як пила та ї(ла).

А третяя нічка, (двічі)
Не згасає сві(чка)".

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)