Цифровий архів фольклору

Ой чиї ж то воли поле походили,
Ой це ж того чорнявого, що ми втрьох люби(ли). (двічі)

(Чарів готувала, в хату закликала,
Зайди, зайди, мій миленький, щось маю сказати. (двічі)

Прийшов він у хати, та й сів в кінці столу,
Вона йому на тарілку цілу перепілку. (двічі)

Ой ізʼїв крилечко, та й ізʼїв стегенце,
Заболіла голівонька, пече коло серця. (двічі)

Калина-малина ні сладка, ні горка,
Ой там заплакала козацькая жонка. (двічі)

А вона заплакала, горко заридала,
Любила, кохала - в армію оддала. (двічі)

А в армію оддала під город Варшаву,
Під город Варшаву, де б'ють барабани. (двічі)

А де б'ють барабани, громко вибивають,
Молоді реб'ята призов призивають. (двічі)

А за багатим сином отець, мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче. (двічі)

За багатим сином брати та сестриці,
А за сиротою дівки-жалібниці. (двічі)

Та й а за сиротою – дівки-жалібниці,
Пойдьом захищати совєцькі границі. (двічі)

Летіла зозуля, на бережку сіла,
На бережку сіла же, а ой стала же кува(ти).

На бережку сіла та й стала кувати,
Не чуть мого милого же, та й не чуть, не слиха(ти).

Не чуть мого милого, не чуть, не слихати,
На жовтім пісочку а два слідочки зна(ти).

Що первий слідочок коня вороного,
А другий слідочок а й парня молодо(го).

Я піду в лісочок, зорву там листочок,
Буду прикривати же а й милого слідо(чок).

Щоб роса не впала, пташки не бродили,
А мого милого а й краще не люби(ли).

Вони ж полюбили, ще й причарували,
Несолону рибку ой вечерять дава(ли).

Вечеряй, вечеряй, та й не сумнівайся,
А як не жонатий, а й з нами зоставай(ся).

"Єсть у мене жінка ше й діточок двоє,
Ше й діточок двоє, а й чорняві обо(є).

Чорняві хороші, на мене похожі,
А й жінка русява, а й вона ж мені па(ра).

Ой, Боже ж мій, Боже, який я удався,
На чужій сторонці же а й за жінку призна(вся)".

Як піду я проходжусь по зельоному саду,
Ой та й по зельоному садочку, де мой милой та й прожива.

Де мой милой прожива,
Та й стукну, грюкну та й у в окошко, а й вийди, милой, та й на совєт.

Вийди, милий, на совєт,
Та чось мой милой та й не виходить, та й совєту та й не дайоть.

(Не совєту, не дайош,
Не совєту, не отвєту, ласковога слова нєт.)

Як сяду я край віконця протів ясного сонця,
Протів ясного сонця виглядати чорноморця.

Протів ясного сонця виглядати чорноморця.
Чорноморець з поля їде, ще й четверо коней веде.

Чорноморець з поля їде, ще й четверо коней веде,
На п’ятому вороному у жупані голубому.

Я думала, він додому - він поїхав до Дунаю.
Він поїхав до Дунаю, ще й до бистрого краю.

Став же коней напувати, стала вода прибувати,
Стала вода прибувати, чорноморець потопати.

Чорноморець потопає та й на милу гукає:
– Ратуй, ратуй, моя мила, коли вірно любила!

– Ой рада б я ратувати, так не вмію я плавати,
Поки людей я созвала, чорноморця не застала.

– Якби човен та веселце, ратувала б тебе, серце. (двічі)

Поплів милой за водою, осталася я вдовою.
Поплів милий річечками, зосталася з діточками.

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки,
Чорнявую та білявую,
Третю руду припоганую.

Я чорняву до душі люблю,
З білявою повінчаюся,
А з рудою та поганою,
Я й навіки розпрощаюся.

Та не всії ті сади цвітуть,
Що весною розквітаються,
Не всі тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються.

Половина тих садів цвіте,
Половина .........
Одна й пара та вінчаються,
А другая розлучаються

Чи не я тобі не казала,
Як стояли під криницею,
Не їдь, та й не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
А ще й то сім літ буду ждати,
Поки станеш й удовицею.

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да й довела любов до горя. (двічі)

А од горя світ кружиться,
Ой да й на плечах орьол садиться. (двічі)

Ой ти, орьоол сизокрилой,
Ой да скажи правдоньку, де мой милой? (двічі)

Туман яром по долині, (двічі)
Широкий лист на калині. (двічі)

А ще ширший на дубочку, (двічі)
Кличе голуб голубочку. (двічі)

Хоч не свою, дак чужую: (двічі)
– Прийди, серце, поцілую. (двічі)

Ой там коло річки, ой там коло броду
Кликав козак дівку собі на пораду.
Ой там коло річки, ой там коло броду
Кликав козак дівку собі на пораду.

-Ходімо ж, дівчино, в комірчину спати,
Не чутиме батько, не знатиме мати.
Ходімо ж, дівчино, в комірчину спати,
Не чутиме батько, не знатиме мати.

Як батько почує, то скаже – ночує,
А мати узнає, то скаже – гуляє.
Як батько почує, то скаже – ночує,
А мати узнає, то скаже – гуляє.

Не бійся, дівчино, не бійся нічого,
Козак молоденький не зрадив нікого,
Не бійся, дівчино, не бійся нічого,
Козак молоденький не зрадив нікого.

Та ой чия ж то же та й пшениченька,
Та що довгії же гони.

Та й що довгії гони же,
Та ой то ж того же та й козаченька же,
Та й шо чорнії брови.

Та й що чорної брови,
Та ой чиї ж то же та й сірії воли же,
Та й по горі ходили.

Та й по горі же ходили,
Та ой то ж того же та й козаченька же,
Та й шо ми трьох любили.

Та й що ми трьох любили,
Та як первая же та й полюбила же,
Та й колечко дарила.

Та й колечко дарила,
Та як другая же та й полюбила же,
Та й білую постіль слала.

Та білую постіль слала,
Та як третяя же та й полюбила же,
Та й причарувала.

Та й причарувала,
Та чаруй, чаруй та моя же мила,
Та й коли удалося.

Та коли удалося,
Та якби мені ж з твоїм білим личком же
Та й жити довелося.

Їхав козак на воронім коні, йшла дівчина бережком. (двічі)

Йшла дівчина бережком,
Він на неї платочком махає, вона йому - хвартушком. (двічі)

Вона йому - хвартушком,
-Сподівайся, молода дівчино: я звечора спать прийду. (двічі)

Я звечора спать прийду.
Дівка ждала, ждала, й ожидала, потушила, спать лягла. (двічі)

Зашуміло, вой да й загримєло золотим кольцом в окно. (двічі)

Дівка встала, двері одчинила, парню виговор дала. (двічі)

Парню виговор дала:
-Де ж ти шлявся, де ж ти волочився, що звечора не прийшов? (двічі)

Що звечора не прийшов?
-Я не шлявся, я й не волочився, я в сестриці забаривсь. (двічі)

Я в сестриці забаривсь.
Випив, випив ой да стакан чаю, паперосу закурив. (двічі)

Паперосу закурив,
Я про тебе, молода дівчино, увесь вечер говорив. (двічі)

Як устану я раненько,
Та й умиюся біленько, ей!
Та й сяду я край віконця,
Проти ясного сонця.

Та й сяду я край віконця,
Проти ясного сонця,
Проти ясного сонця,
Виглядати чорноморця.

Чорноморець не сам іде,
Дев’ятеро конів веде, ей!
На десятім вороному, ей!
Сам в жупані голубому.

Я думала він додому,
Він поїхав до Дунаю, ей!
Там став коней напувати, ей!
Стала хвиля воду гнати.

Став він коней напувати,
Стала хвиля воду гнати, ей!
Стала хвиля воду гнати, ей!
Чорноморець потопати.

Чорноморець потопає,
Та й на милую гукає, ей!
Ратуй, ратуй, моя мила, ей!
Коли вірно любила.

Ой, рада б я ратувати,
Так не вмію я плавати, ей!
Якби човен та весельце, ей!
Рятувала б тебе, серце.

Поки людей ізібрала,
Чорноморця утеряла, ей!
Поки люди ізішлися, ей!
Чорноморець утопився.

Пливи, пливи за водою,
Остаюся я вдовою, ей!
Пливи, пливи річечками, ей!
Остаюся з діточками.

Пливи, пливи річечками,
Остаюся з діточками,
Пливи, пливи вузенькими, ей,
Остаюся з маленькими!

Та й на могилу вітер віє,
Та й на покоси сонце гріє
Ой на мой зельон сад.

На мой зельон сад,
Там в саду дєвица гуляла,
Та й красавиця цвіти рвала,
Ой совила вінок.

Совила віночок,
Та совила вона віночок
Та й на руках держить платочок,
Ой переходь сюда.

Переходь сюда,
Та через гребельку місточок,
Ой там ялиновий кусточок,
Ой шолкова трава.

Шолкова трава
Та трава з вітром шевелиться,
Ой там дівчина спать ложиться,
Ой тільки шо лягла.

Тільки шо лягла,
Та іще ж вона не вляглася,
Ой целуванням зайнялася,
Ой целує його.

Целує його,
Та й цєлувала-милувала,
Ой роздушою називала:
"Ой роздуша моя!

Роздуша моя!
Ой як я тебе не побачу,
То разів сорок на день плачу,
Плачу, що не бачу!".

Як піду я прохожуся по зельоному саду,
Ой та й по зельоному садочку,
Де мій милий проживав.

Десь мій милий прожива, ої,
Та й стукну, грюкну же та й під окошко,
Вийди, милий, й та й на совєт.

Вийди, милий, ж на совєт, ої,
Та й шо мой милой та й не виходить,
Нє совєту ж не дайот.

Нє совєту не дайоть, ої,
Та й ні совєту, та й ні отвєту,
Ласкавого слова нєт.

Ласкавого слова нєт, ої,
Та й на гулянні та й компанні
Парень дєвку цілував.

Парень дєвку цілував, ої,
Та й цілував він, ой, милував він,
Поки її же з ума звів.

Поки її з ума звів, ої,
Та й ізвів з ума та й із розума
Тай став її покидать.

Та й став її покидать, ої,
Та шо дівчині жалко стало,
Стала плакать ше й ридать.

Стала плакать ше й ридать, ої,
Та й а шо парню жалко ж стало,
Став дівчину же вговорять.

Став дівчину вговорять, ої,
Та й не плач, дівко, не плач, красна,
Не плач, розочка моя.

Не плач, розочка моя, ої,
Та шо я призов та й одбуду,
Возьму заміж за сєбя.

Не здихай, мила, так тяжко,
Не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
Та вой да серце же кров'ю же о…, ой оболльоться,
Грудь сов'яне же я..., ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

Сади мої, та й садочки зелененькі,
Ей, рано цвіли же та й пізно же й опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ей, любив милий, а січас він спокидає.

Любив милий, а січас він спокидає,
Ей, мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоча зайде же, так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ей, усю ночку же та й зо мною протаскує.

Усю ночку та й зо мною протаскує,
Ой долго, долго же та й бєлого свєту й нєту.

Долго, долго та й білого свєту нєту,
Ой как стало та й на зорькє заніматься.

Ой как стало та й на зорькє заніматься,
Ой став мой милий та й в дороженьку збираться.

Став мой милий та й в дороженьку збираться,
Ой став мой милий та й усю правду признаваться:

«Єсть у мене та й жена ж молодая,
Ой а в жіночки й дитина малая.»

Я в середу родилася, кажуть люди- горе.
-Не йди, дівко, за старого, бо й борода коле. (двічі)

А йди, дівко, за такого, що не має вуса.
Він на мене кивне, моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила хату, мила сіни - та й засміялася.
Вийшла мати із кімнати -та й догадалася. (двічі)

-Знаю, знаю, моя доню, чого ти смієшся,
Полюбила козаченька, та й не признаєшся. (двічі)

Ой посох, пов'яв та любисточок,
Та й кленовой листочок.

Кленовой листочок,
Ой не бачила та й миленького -
Та й болить жевіточок.

Болить жевіточок,
Ой як від живота та й до серденька,
Та все тіло ой помліло.

Все тіло помліло,
Ой не бачила та й миленького,
Та й не й озьмусь за діло.

Ой, ой за (го) діло, та й ой за діло,
Та з ким я не стояла.

З ким я й не стояла,
Ой з ким стояла, та й розмовляла,
Та плакала, ридала.

Той край рідний той край милий, де ти уродився,
Раз побачив ту дівчину - навіки влюбився. (двічі)

Ой улюбився, укохався у ті карії очі,
Що не дають упокою ані вдень, ні вночі. (двічі)

Ой по тім боці біля річки терни процвітали,
Поміж тими терночками цігани стояли. (двічі)

Одна дівка молоденька с козаком гуляла,
Де взялися вражі люди та й розпарували.

Та й розпарували,
Мені дівці молоденькій наробили слави.

Тая дівка до циганки дорожку топтала,
Та й просила, щоб козака та й причарувала.

–Циганочка, волошечко, вволи мені волю,
Та й пороби козакові, щоб ходив за мною.

Циганочка, волошечка воленьку вволила,
Одрізала дівці косу та й перепалила.

–Ой дивися дівчинонько, як коса палає,
За тобою, дівчинонько, козак помирає.