Цифровий архів фольклору

А й ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо на тобі ж, дубе, й два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину й покинути хоче. (двічі)

А дівчина плаче: «Не кидай, козаче,
Не кидай самую й мене, молодую. (двічі)

Не кидай самую мене, молодую,
А бери з собою ж мене, молодую». (двічі)

Видно рєчку далєко,
Вода сколивнулась,
А й у мене, молодца,
Ой серце стрепенуло.

Серце стрепенуло.
Сів на бистрого коня,
Ой далєко скочился.

Далєко скочився.
Возлє церковки святой
Ой конь остановився.

Став, остановився.
Я іскочив із коня
Та й перехрестився.

Та й перехрестився.
Я у церковку ввійшов,
Ой весь народ толпою.

Весь народ толпою.
Водять милую мою,
Ой водять кругом столу.

Водять кругом столу.
"Ой ти, милая моя,
Ой шо ж ти наробила?

Шо ти наробила?
З другим клятьбу прийняла,
Ой мінє позабила?".

"Ой ти миленький же мой,
Розовой цвіточок,
Подарую я тобі
Ой носовой платочок!".

"А ти, милая моя,
Ти моє сердечко,
Подарую я тобі
Ой золоте колечко!".

Від поля до поля виросла тополя,
Та й скажи, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, всі зорі на небі,
Як перещитаєш, вийду ж я за тебе. (двічі)

Ой як тяжко, важко ці зорі щитати,
А ще тяжче, важче ой любов забувати. (двічі)

Козак полем їде, під ним кінь басує,
Підійди, дівчино, з коня поцелую. (двічі)

( ...бачив таку любов мати,
Щоб вірну дівчину з коня цілувати?)

Від поля до поля виросла тополя,
Признайся, козаче, коли буду твоя? (двічі)

Ой пусти, дівчино, камінь за водою,
Тоді я, дівчино, буду жить з тобою. (двічі)

Пощитай, дівчино, ті зорі на небі,
Тоді я, дівчино, вернуся й до тебе. (двічі)

Ой як тяжко й важко ті зорі щитати,
Й а ще тяжче, важче тебе забувати. (двічі)

Від поля до поля виросла тополя,
Ой скажи, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, всі зорі на небі,
Як перещитаєш, вийду ж я за тебе. (двічі)

Ой як тяжко, важко ті зорі щитати,
А ше тяжче, важче любов забувати. (двічі)

Вітер з поля, хвиля з моря,
Вой, да дозвела ж любов до горя,
Вой, да дозвела ж любов до горя.

От любови світ кружиться,
Вой, да на плєчах й орьол садиться,
Вой, да на плєчах й орьол садиться.

Ой, ти, орле сизокрилий,
Вой, да скажи правдоньку, де ж мой милой,
Вой, да скажи правдоньку, де ж мой милой?

А мой милой на роботі,
Вой, да на літєйному заводі,
Вой, да на літєйному заводі.

Шо ж він робе, виробляє,
Вой, да мідні трубоньки виливає,
Вой, да мідні трубоньки виливає.

Всі садочки зеленіють, одна же суха слива. (двічі)

Всі дівчата заміж ідуть, а я й не щаслива. (двічі)

Як зірву я з рожі квітку, та й пущу на воду. (двічі)

Пливи, пливи, з рожі квітка та й до мого роду. (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й на поріг стала. (двічі)

Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля. (двічі)

Полюбила миленького, при місяці стоя.(двічі)

Гей, тече річка невеличка понад слободою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Гей, іще ж води не набрала, стала постояла,
Гей за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Гей, біжить батько, біжить мати та й кричать: "Рятуйте!"
Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"

Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"
Гей, було тоді жалкувати, як була й маленька.

Гей, тоді б нада жалкувати, як була маленька,
Гей, а тепер як пожаліє сирая земелька.

Гиля, гиля, сірі гуси,
Гиля гиля, на ставок,
Завʼязала світ головці,
Я ж думала, на часок.
Завʼязала світ головці,
Я ж думала, на часок.

Гиля, гиля, сірі гуси,
Гиля, гиля, в суточки,
Завʼязала світ головці,
Я ж думала, шуточки.
Завʼязала світ головці,
Я ж думала, шуточки.

Гиля, гиля, сіри гуси,
Гиля, гиля, на Дунай,
Завʼязала світ головці,
Тепер сиди та й думай.
Завʼязала світ головці,
Тепер сиди та й думай.

Гиля, гиля, сірі гуси,
Гиля, гиля, в лободу,
Завʼязала світ головці,
Більш до тебе не прийду.
Завʼязала світ головці,
Більш до тебе не прийду.

Годіка через чотири
Мать придане собрала,
За помєщіка старого
Дочку замуж оддала.
За помєщіка старого
Дочку замуж оддала.

Я помещіка старого,
Я й до гроба не люблю,
А к мальчішкє, к молодому,
Я й сама к нєму пойду.
А к мальчішкє, к молодому,
Я й сама к нєму пойду.

Да повій, вітер, да буйнесенький
З глибокого яру же,
Прибудь, милой, ой да чорнобривой
З далекого кра(ю).

Да ой рад би я да повівати -
Яр дуже й глибокий,
Ой рад би я до тебе прибути -
Край дуже дальок(ий).

Да глибокі(високі) да явірочки,
Й а ще вищі кручі же,
Ой як мені же ой да й надоєло
Миленького жду(чі).

Да ждала год я, да ждала другий,
Да й не могла дождаться же,
Ой найняла ой да чорний ворон
Листа пересла(ться).

Да летить ворон, да летить чорний,
Та й летючи кряче же,
Передай же ой да тій дівчині,
Хай вона й не пла(че).

Да нехай вона да й не плаче,
А я тут не журюся,
Нехай вона ой да іде заміж,
А я й оженю(ся).

Да ой щоб тебе да й женихала
Лихая й година же,
Як зв'язала ой да білі ручки
Малая дити(на).

Да ізв'язала да білі ручки -
Ніхто й не розв'яже,
Ніхто ж мені ой да молоденькій
Правдоньки не ска(же).

Де б я, де б я цей деньочок прожила,
Ой куди я та й з досадоньки пішла.

Ой піду я ай у вишневой ой садочок,
Та й зорву я ой оріховий листочок.

Та й іспишу я всю досаду ой на листок,
І пошлю я в славний город та й Москву.

Ой хто буде цього листа читати,
Той буде про досаду знати.

Перва досада - вийшла заміж молода,
Друга досада - ще й дитинонька мала.

Третя досада - невірна дружина,
Вона мене ізсушила, ізв'ялила.

Вона мені в світі пожить не дала

Де ж той млин, що на яр похилився?
Що й до нього козак приїздив?
Де ж той млин, що на яр похилився?
Що й до нього козак приїздив?

Привʼязав він коня вороного,
А сам сів біля його співать,
Привʼязав він коня вороного,
А сам сів біля його співать,

Де ж поділись літа молодії,
Де ж поділась моя красота?
Де ж поділись літа молодії,
Де ж поділась моя красота?

(Ой дівчино моя кароока (кароглаза),
Чого з личка зімнилася так?

Чи того, що козака любила,
Чого того, що ходила в сад гулять?

Не того, що козака любила,
Не того, що ходила в сад гулять.

А того, що ти сів та й поїхав,
А мене заставляєш горювать!)

Долина широка, калина висока,
Аж до долу гілля гнеться. (двічі)

Під той калиною, під той червоною,
Стояв козак з дівчиною. (двічі)

А дівчина плаче ше й гірко ридає,
Свою долю проклинає. (двічі)

Якби знала долю, якби ж знала долю,
Не стояла б я з тобою. (двічі)

Простояла щастя, простояла долю,
Дівчиною молодою. (двічі)

Дощ іде, дощ іде, до берези липне,
Козак коника веде, а дівчина кличе. (двічі)

Ой хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Ой рад би я тебе взять, так не велить батько. (двічі)

Так не велить батько ше й уся родина,
Ой, дівчино-серденя, личко як калина. (двічі)

Личко як калина, васильками пахне,
Цілував би я тебе поки ти не заснеш. (двічі)

Я й націлувався, я й намилувався,
Як у саду соловей та й нащебетався. (двічі)

Сидить утка на пеньку та, сидячи, кряче,
То ж не утка, то дівчина за козаком плаче. (двічі)

Дрібний дощик іде, ще й дуба колише,
Козак коника веде, а дівчина кличе.

Хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Взяв би я тебе за себе, так не велить батько.

(Та й не велить батько, та й уся родина,
Ой дівчина ти моя, личко, як калина.

Личко, як калина, васильками пахне,
Буду тебе цілувать, поки ти не заснеш.

Вже й націлувався, вже й намилувався,
Як у саду соловейко та й нащебетався.

Нема в саду солов'я, нема щебетання,
Нема милого мого, нема міні гуляння.

Став у саду соловей, стало щебетання,
Став мой милий прибувать, стало мні гуляння.)

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).

–Зайди, зайди, місяченьку, зайди за комору,
А я собі з милесеньким трошки поговорю.

–Іди, милий, додомоньку, а я зостаюсь,
Хіба піду на весілля збоку подивлюсь.

Ой як гляну ж я на тебе, а ти на мене,
Покотяться та дрібні сльози у тебе й у мене.

Як прийду жиея додому, ляжу та й умру,
А ти мені та мій миленький ізроби ж труну.

Як спускали її в яму, здвигнулась земля,
Стоїть милий та й над труною, чорний як земля.

Іде милий дорогою, спотикається,
Стоїть батько та й на порозі, усміхається.

–Бодай же ти, старий батьку, віку не дожив,
Як ти мене та з сиротою навік розлучив.

Зайшло сонце за лісок
Та прийди милий, чорнобривий,
Ой хоч до мене на…, ой на часок.

Хоч до мене на часок
Та й ляжем спати на кроваті,
Ой розкажу я то…, ой тобі сон.

Розкажу я тобі сон
Та сон про тебе, сон про мене,
Ой сон про нашую ой любов.

Сон про нашую любов
Та шо ти клявся, ше й божився:
"Ой не покину я, ой я тебе!".

"Не покину я тебе!"
Та й а сєчас же покидаєш,
Ой серцю жалю за…, ой завдаєш.

Серцю жалю завдаєш
Та серцю жалю ще й печалі,
Ой серденятку мо…, ой моєму.

Із-за гори сонце сяє,
Козак коника сідлає (ж),
А дівчина горко плаче.

Та дівчина горко плаче:
"Не їдь, серце, козаче,
Ой я й умру за тобою.

Та бо я ж умру за тобою,
За твоєю красотою,
Молоденький козаченько".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А де будем ночувати?".

"Та єсть у полі скирта сіна,
А то ж наша постіль біла,
Молодая дівчинонька".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А шо будем вечеряти?".

"Та шо я буду їсти булку,
А ти, дівко, думай думку,
Молодая дівчинонька".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А чим будем укриваться?".

"Мене вкриє чорна хмара,
Тебе вкриє людська слава,
Молодая дівчинонька".