Від поля до поля виросла тополя

Від поля до поля виросла тополя,
Ой скажи, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, всі зорі на небі,
Як перещитаєш, вийду ж я за тебе. (двічі)

Ой як тяжко, важко ті зорі щитати,
А ше тяжче, важче любов забувати. (двічі)

Від поля до поля виросла тополя,
Признайся, козаче, коли буду твоя? (двічі)

Ой пусти, дівчино, камінь за водою,
Тоді я, дівчино, буду жить з тобою. (двічі)

Пощитай, дівчино, ті зорі на небі,
Тоді я, дівчино, вернуся й до тебе. (двічі)

Ой як тяжко й важко ті зорі щитати,
Й а ще тяжче, важче тебе забувати. (двічі)

Колихала мати сина та й думала добрій буде,
Він удався ледащиця, ледащиця та п’яниць.

Ледящиця та п’яниця, горілку п’є та неньку б’є,
Горілку п’є та неньку б’є та й з дому прогон.

Іди, ненько, геть від мене, будут гостоньки у мене,
Будут гостоньки у мене, у жупанах та в каптан,
А ти, ненько, в сірячині, та в драненькій запащи.

Пішла ненька хиляючи, та сльозами вмиваючи,
Побачила дочка,
Іди, ненько, до мене, будеш жити у мене,
Як буде буркун буркотати, будем обидві мовчати.
(Це чоловік як лаятиме).

Буде буркун буркутіти, будем обидві на пічі сидіти.
(Ага, так вона ше ж була в сина:
Буду тобі слугувати, малих дітей колихати.
Ой дай, синку, хоть кулешу, я дитинку поколишу,
Ой дай, синку, хоть галушок, буду спати без подушок.
Так він і цей прогнав.
Ну прогнав, каже: «Іди геть, ну, до дочки». А дочка ото вже як зістрілата й каже: «Будеш жити, нене, в мене».