Цифровий архів фольклору

Чи ти береза в печі не була
В печі не була та й не горіла?

Я в печі була, ясно горіла,
Свекруха лиха огонь залила.

Свекруха лиха огонь залила,
Шоб я, молода, не вечеряла.

Шоб я молода не вечеряла,
Не вечерявши спатоньки лягла.

Заснула я сон, як місяць зійшов,
Заснула другий, як милий прийшов.

А милий прийшов, в вікно стукає,
В вікно стукає, милу гукає.

Чи ти, мила, спиш, а чи так лежиш,
Що ж до мене ти та й не говориш?

(Я, милий, не сплю, думу думаю:
З ким я, молода, віку доживу.
Доживеш, мила, віку ти сама,
Бо у мене є Галочка друга,
Галочка друга, дитина мала.)

"Ой улане, уланочку, (двічі)
Сватай мене, дівчино(чку)".

"Ой рад би я тебе сватать, (двічі)
Так боюся твого бра(та).

Отруй, дівко, свого брата, (двічі)
Тоді буду тебе сва(тать)".

"Ой рада б я отравити, (двічі)
Так не знаю що роби(ти)".

"Іди, дівко, у лісочок, (двічі)
А в лісочку на кали(ні),

А в лісочку на калині, (двічі)
Там звилося три гади(ни),

Підстав, дівко, конівочку, (двічі)
Під гадючу голіво(чку).

На гадину сонце пече, (двічі)
А з гадини крівця те(че).

Нехай тече аж по вінця, (двічі)
Даси братові напи(ться)".

Ще братічок у дорозі, (двічі)
Сестра з пивом на поро(зі).

Братік у двір уїзжає, (двічі)
Сестра пиво налива(є).

"Випий, сестро, вперед сама, (двічі)
Щоб мене не отруї(ла)"-

"Я варила, куштувала, (двічі)
За-для брата оставля(ла)".

Ще братічок не напився, (двічі)
Із коника похили(вся).

Похилився аж додолу, (двічі)
"Скидай, сестро, з коня збро(ю).

Скидай, сестро, з коня зброю, (двічі)
Та й поховай у комо(ру).

Та й поховай у комору, (двічі)
Більш не буду жить з тобо(ю)".

Та Марусина по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю го(нить).

А Марусина на хвилю ступила,
Мати сина силой ожени(ла).

А мати сина силой оженила,
На третій день невістку суди(ла).

"Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь мене чим жінку кара(ти).

"Та іди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, дротянії ві(шки).

А купи, сину, дротяну нагайку
Та й бий, синку, з вечера до ра(нку)".

А що з вечера коморя гриміла,
А з-пів ночі мила одубі(ла).

"Ой ти ж, мати, порадниця в хаті,
А порадила чим жінку кара(ти).

Ой порадила чим жінку карати,
Порадь мене де жінку схова(ти)".

"А й зорви, сину, в коморі мостовину
Та й поховай чужую дити(ну)".

Якось у неділю склались по рублю,
Щоб розвесилити душечку свою,
Випив стакан водки, ще й сирком загриз,
А потом в канаву нечистий заніс,
Випив стакан водки, ще й сирком загриз,
А потом в канаву нечистий заніс.

Устаю я вранці же- голова болить,
А у тій горлянці наче що стримить,
А в кармані тихо, як у тім раю,
Нічим похмелити душечку свою,
А в кармані тихо, як у тім раю,
Нічим похмелити душечку свою.

(Що ж мені робити, що ж мені казать?
До получки довго нічого кусать.

Ой горло, ти, горло, яке ти без дна,
Ой скажи спасибі, що дітей нема.

Покинула мати, а жінка втекла,
А не дуже довго ще краща прийшла.

Думала навчити, як у світі жить,
Що я перестану та горілку пить.

Жінко моя мила, жінка дорога,
...бо каждий день по літру носи.

Чоловіче милий, чоловіче мій,
Не буду горілку я тобі носить.

Лучче буду камінь на плечах носить,
Чим у одній хаті з п'яницею жить.)

Та дуб зелений, та дуб зелений,
Ще й біла берьоза, ще й біла берьоза.

А з під тієї та й берьозоньки, ай з під тієї та й берьозоньки
А й вода протікає, та й вода протікає.

Ой там козак та й молоденький, а й ой там козак та й молоденький,
Ой коня напуває, коня напуває.

А й не пий, коню, та тієї ж води, а й не пий, коню, та тієї ж води,
Ой вода ключовая, ой вода ключовая.

Не бий, козак, та своєї жінки, а й не бий козак, та своєї жінки,
Та жінка молодая, та жінка молодая.

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)

Ой орав мій миленький од льоду до льоду,
Та й виорав мій миленький облуг на квасо(лю).

Посадила квасоленьку та їду додому,
Заглянула у шиночок, а милий з кумо(ю).

Хіба ж тобі, кума моя, нема дома діла,
Шо ти з моїм чоловіком в шиночку засі(ла).

Приходжу я до дому, в мене в печі дрова,
Сюди-туди повернулась — вечеря гото(ва).

Насипала вечеряти, положила ложки,
Сама сіла вечеряти, поплакала тро(шки).

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).

Ой ви, кумушки, ви, голубушки,
Ой підіть приведіть главного доктора. (двічі)

Главного доктора, ще й прохвесора,
Пусть он осмотріт, падлєц, шо на моїм серцю є. (двічі)

А на моїм серцю кров запечоная,
Кров запечоная, з милим розлученая. (двічі)

Розлучила нас злая неволюшка,
Злая неволюшка, свекорко-свекрушечка. (двічі)

Всі обідають, всі обідають,
А мене, молоду, посилають по воду. (двічі)

Як по воду ішла - усміхалася,
А з водою ішла - горко наплакалася. (двічі)

А з водою йшла - горко наплакалася,
Під застільне вікно тихо прислухалася. (двічі)

Чи не б'ється сім'я, чи не лається?
А свекруха лиха бить нахваляється. (двічі)

«І не бийте її, і не лайте її,
Бо вона молода — научайте її». (двічі)

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, як зоря, рано заміж оддала.

В мене мати, як зоря, рано заміж оддала,
У чужу сторону, у велику сім`ю.

А велика сім`я вся вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду.

А я по воду йшла, як голубка гула,
До криниці дойшла, умивалася.

Вишитим рукавом утиралася,
До віконця дійшла, прислухалася.

Вся сімєйка сидить, одна мати бурчить,
Одна мати бурчить, свого сина учить:

Ой ти, сину, сукин сину, чом горілочки не п`єш?
Чом горілочки не п`єш, чого жіночки не б`єш?

Ой зачем же її бить, вона вміє все робить,
І спекти, і зварить, і до мене говорить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить,
І до неньки, до отця, ще й до мене, молодця.

Я ж її брав не за наймичку, я ж брав за хазяєчку,
Я ж її брав, как малиновый свєт, а теперь же її половиноньки нєт.

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)

Із-за гори а й вітрець повіває,
Мати дочку та й про життя пита(є).

Спитай, мати, ой сірого ой утяти же,
Сіре й утя та й на морі ночу(є).

Воно ж мале а й на морі ой ночує,
Воно ж моє та все горенько чу(є).

Перве горе - а й дитина ой малая,
Друге горе - ой свекруха лиха(я).

Друге горе - ой свекруха ой лихая,
Третє горе - та й мой милой ревни(вій).

Що він їде а й у поле й орати,
Мене бере та й волів ой поганя(ти).

Ой гей, воли, а й сірі, половії,
Де ділися та й літа й молодії?

Тече річечка невеличечка, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу.

Як віддавала, наказувала в гості не ходити,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другий, третій не зтерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла.

Гаєм летіла, гілля ламала сизими крилами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в гай та й сіла на край, та й стала кувати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати.

Дозволь, матінько, дозволь рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити.

Не дозволю я тобі, синку мій, цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити.

Калина-малина ні сладка, ні горка,
Ой там заплакала козацькая жонка. (двічі)

А вона заплакала, горко заридала,
Любила, кохала - в армію оддала. (двічі)

А в армію оддала під город Варшаву,
Під город Варшаву, де б'ють барабани. (двічі)

А де б'ють барабани, громко вибивають,
Молоді реб'ята призов призивають. (двічі)

А за багатим сином отець, мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче. (двічі)

За багатим сином брати та сестриці,
А за сиротою дівки-жалібниці. (двічі)

Та й а за сиротою – дівки-жалібниці,
Пойдьом захищати совєцькі границі. (двічі)