Туга за тугою

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

(Сади) мої, та садочки зеленесенькі,
Ой рано цвіли же та й пізно же опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ой любив милий, а сійчас він спокидає.

Любив милий, а сійчас він спокидає,
Ой мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоч і зайде ж так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ой усю й нічку же він зо мною протоскує.

Долго, долго та й бєлого свєту нєту,
Ой тільки стало та й на зорьку заніматься.

Тільки стало та й на зорьку заніматься,
Ой став же милий усю же правду сознаваться:

«Єсть у мене та й жена й молодая,
Ой єсть у мене ж та й жена же моладая».

Летіла зозуля та й сіла на сосну,
Та й сіла на сосну, на гілку рзкошну. (двічі)

Та й стала кувати, сироти питати:
«Скажи міні, сестро, з якого ти году?» (двічі)

«Скажи міні, сестро, з якого ти году?
А ще розкажи ж ти скільки в тебе роду?» (двічі)

«А у мене роду – один брат із роду,
Та й той приїжжяє десятого году».

Як приїхав брат же ж у неділю вранці:
«Давай вип’єм, сестро, вип’ємо по чарці!» (двічі)

«(Міні), брате, горілка не п’ється,
Коло мого серця як гадюка в’ється».

«Нехай вона в’ється – вона одірветься,
Розкажи, сестриця, як тобі живеться?»

«А мені живеться – не дай Бог нікому:
Зросла сиротою, а тепер – вдовою».

«Годі тобі, сестро, гіркі сльози лити,
Заберу тебе я між чужиї люди.

Між чужими людьми краще буде жити,
Ніж тут сиротині гіркі сльози лити».