Цифровий архів фольклору

Соловеєчко, рання пташечко,
Да й не щебечи, гаєм летючи. (двічі)

Да й не щебечи, гаєм летючи,
Да й не обтруси ранньої роси. (двічі)

Нехай обтрусить матінка моя,
До мене йдучи й одвідаючи.(двічі)

(– Чоловіче мій, родино моя,
Завів ти мене в чужиї края,

В чужиї края де роду нема.
Де роду нема, ні родиночки.

– Брешеш милая, вірная моя,
Через дорогу рідная кума.

– Я в тії куми зроду не була.
Я в тії куми та є псучина. )

Та дуб зелений, та дуб зелений,
Ще й біла берьоза, ще й біла берьоза.

А з під тієї та й берьозоньки, ай з під тієї та й берьозоньки
А й вода протікає, та й вода протікає.

Ой там козак та й молоденький, а й ой там козак та й молоденький,
Ой коня напуває, коня напуває.

А й не пий, коню, та тієї ж води, а й не пий, коню, та тієї ж води,
Ой вода ключовая, ой вода ключовая.

Не бий, козак, та своєї жінки, а й не бий козак, та своєї жінки,
Та жінка молодая, та жінка молодая.

Та Марусина по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю го(нить).

А Марусина на хвилю ступила,
Мати сина силой ожени(ла).

А мати сина силой оженила,
На третій день невістку суди(ла).

"Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь мене чим жінку кара(ти).

"Та іди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, дротянії ві(шки).

А купи, сину, дротяну нагайку
Та й бий, синку, з вечера до ра(нку)".

А що з вечера коморя гриміла,
А з-пів ночі мила одубі(ла).

"Ой ти ж, мати, порадниця в хаті,
А порадила чим жінку кара(ти).

Ой порадила чим жінку карати,
Порадь мене де жінку схова(ти)".

"А й зорви, сину, в коморі мостовину
Та й поховай чужую дити(ну)".

Та прийшов соцкий до двора, некрутечків вибира,
Ей, гей, йо-хо-хо, та й некрутечків вибира.

Та й вибрав собі ж молодця, та нема ж неньки, ні отца.
Ей, гей, йо-хо-хо, та нема ж неньки, ні отца.

Та нема ж ненькі. ні отца, тільки ж одна сестриця,
Ей, гей, йо-хо-хо, тільки ж одна сестриця.

Та тільки ж одна сестриця, та й та плаче, журиться,
Ей, гей, йо-хо-хо, та й та плаче, журиться.

Тече річечка невеличечка, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу.

Як віддавала, наказувала в гості не ходити,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другий, третій не зтерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла.

Гаєм летіла, гілля ламала сизими крилами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в гай та й сіла на край, та й стала кувати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати.

Дозволь, матінько, дозволь рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити.

Не дозволю я тобі, синку мій, цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити.

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)

Чи ти береза в печі не була
В печі не була та й не горіла?

Я в печі була, ясно горіла,
Свекруха лиха огонь залила.

Свекруха лиха огонь залила,
Шоб я, молода, не вечеряла.

Шоб я молода не вечеряла,
Не вечерявши спатоньки лягла.

Заснула я сон, як місяць зійшов,
Заснула другий, як милий прийшов.

А милий прийшов, в вікно стукає,
В вікно стукає, милу гукає.

Чи ти, мила, спиш, а чи так лежиш,
Що ж до мене ти та й не говориш?

(Я, милий, не сплю, думу думаю:
З ким я, молода, віку доживу.
Доживеш, мила, віку ти сама,
Бо у мене є Галочка друга,
Галочка друга, дитина мала.)

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Чумак водку п'є, в нього гроші є,
Ой за ним, за ним його рідна мати дрібні сльози ллє. (двічі)

Ой синочок мій, дитино моя,
Ой бросай, бросай горілочку ж пити, бо проп'єш коня. (двічі)

Ой мати моя, ой не брошу я,
Ой я й не брошу же горілочку пити, бо солодкая. (двічі)

Ой синочок мій, дитино моя,
Ой бросай, бросай вдовицю любити, бо зведе з ума. (двічі)

Ой мамо моя, та й не брошу я,
Я не брошу вдовиці любити, бо красивая. (двічі)

Як була у Насті нерідная мати,
Заставила Настю ой рушник вишивати.

Настя не зуміла, Настя не зуміла,
На руках зомліла, ой на нозі скипіла.

Як приїхав милий із Дону додому,
Питається милий: «Ой де діла Настину?».

Пішла Настусина, пішла Настусина,
пішла в степівщину жати пшеничину.

Батько в степівщину – нема Настусини,
Обняв головоньку, прийшов додомоньку:

«Ой мила ж ти, мила, чом несправедлива,
Чом правди не кажеш, де Настину діла?».

«Уже Настя дома, пішла у садочок,
Пішла у садочок рвати ягідочок».

Батько у садочок – нема Настусини,
Нема Настусини, застав сам …

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

Як поїхав Саврадим у поле орати,
Його жінка Саврадимка у шинок гуляти. (двічі)

Гуляла, гуляла, трохи підпилася,
Наварила борщу, каші, в поле потряслася. (двічі)

Ходила, блудила, милого шукала,
Подивись, Саврадим, яка жінка стала. (двічі)

Та й не знав Саврадим, як жінку учити,
Запрягає в борону, їде волочити. (двічі)

Випрягає з борони, запрягає в рало,
Гей, цоб, моя мила, ще й додому рано. (двічі)

Випрягає з рала, запрягає у біду,
Гей, цоб, моя мила, я й додому поїду. (двічі)

Приїжджає до двора, в воротях калюжа,
Розсердилась чорнобрива та й на свого мужа.
Ізлізла на піч, сказала: «Недужа!» (двічі)

Ой вставай, мила, привіз тобі меду,
Цур тобі, Саврадим, голову не зведу!

Ой вставай мила, привіз я дубину,
Не товсту, не тонку, та й на твою спину.

Ой встала мила, та як не лежала,
Обняла Саврадима, ще й поцилувала. (двічі)

Бодай та дубина повік не родила,
Вона ж мене, молодую. та й оздоровила! (двічі)

Як приїхав братік ой до сестриці в гості же,
Та й і прив'язав коня на новім помо(сті).

Ой стій же ти, коню, ой не тупай ногою же,
Та й поки поговорю з рідною ж сестро(ю).

Сестро ж, моя сестро, ой перепіличенько же,
Та й де ділося твоє білеє личе(нько)?

(Постаріла, брате, все думки та гадки,
А що і до того страшного достатку.

Синів не женила, дочок не давала,
За малеє врем'я сама стара стала.)

Якось у неділю склались по рублю,
Щоб розвесилити душечку свою,
Випив стакан водки, ще й сирком загриз,
А потом в канаву нечистий заніс,
Випив стакан водки, ще й сирком загриз,
А потом в канаву нечистий заніс.

Устаю я вранці же- голова болить,
А у тій горлянці наче що стримить,
А в кармані тихо, як у тім раю,
Нічим похмелити душечку свою,
А в кармані тихо, як у тім раю,
Нічим похмелити душечку свою.

(Що ж мені робити, що ж мені казать?
До получки довго нічого кусать.

Ой горло, ти, горло, яке ти без дна,
Ой скажи спасибі, що дітей нема.

Покинула мати, а жінка втекла,
А не дуже довго ще краща прийшла.

Думала навчити, як у світі жить,
Що я перестану та горілку пить.

Жінко моя мила, жінка дорога,
...бо каждий день по літру носи.

Чоловіче милий, чоловіче мій,
Не буду горілку я тобі носить.

Лучче буду камінь на плечах носить,
Чим у одній хаті з п'яницею жить.)