Цифровий архів фольклору

Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало два.

А й з-за хутора вилітали два,
Один одного та й питається:

"Ой де ти бував, а й шо ж ти видав?",
"Ой шо я видав - донця вбитого.

Донця вбитого, незаритого,
А в того донця видного реберця.

А в того донця видно реберця,
Крізь реберечка росте травичка.

Кругом серденька завивається,
Ніхто до донця не признається".

Да тиха вода, да тиха вода да бережечки зносить,
Да молоденький новобранець полковника про(сить):

«Да пусти, пусти да полковнику да із полку й додому,
Да й уже ж плаче, уже плаче дівчина й за мно(ю)!».

«Ой нехай плаче, та й нехай плаче, та й нехай ше й затужить,
А й молоденький новобранець три года й прослу(жить)!».

Ой служив службу да воєнную, ой став помирати,
Та ой став собі перед смертю дівчину й бажа(ти).

Ой не по правді, да й не по правді козаченько вмирає(ш),
Да шо ти собі перед смертю дівчину й бажа(єш).

Ой умер, умер да й новобранець да й у середу вранці,
Да положили новобранця в світлиці й на ла(вці).

Та й забєліли сніжки, ой забєлєли бєли же,
Та й ще й дібровонька.

А й ще й дібровонька, да ей,
Та заболіло тіло ой козацькоє бєло же,
Та й ще й головонька.

А й ще й головонька, да гей,
Та ніхто не заплаче ой по бєлому тілу же,
Та й по козацькому.

А й по козацькому, да ой,
Та ні батько, ні мати, ой ні брат, ні сестриця,
А й ні жонка його.

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубовеє денце, ой не цурайся, козак, серце. (двічі)

Як будеш ти цуратися, будуть люди сміятися,
Та не так із тебе, а як із мене, а й з мене, парня, молодого. (двічі)

(Ой дівчино вірно люба, одвертайся од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як на сизого голуба.

А козаченьку молоденький, єсть у тебе коник вороненький.
Сідлай коня, з'їжджай з двора, ти не твій, я не твоя.

Козак став коника сідлати, із коником розмовляти,
Ой коню мій вороненький, донеси мене до Дунаю,
Стану, гляну, подумаю.

Шо мені робити?
Чи мені втопиться, чи з коника вбиться,
Я й сам, молод, не вгадаю.

Прийми, Боже, душу, щуко-рибонько, тушу,
А ти, річко бистра, а вода чиста, викині кості на сушу.)

Ой там на горі, ой там на крутій,
Ой там сиділо пара голубів. (двічі)

Вони сиділи, парувалися,
Сизими крильми обнімалися. (двічі)

Ой десь узявся охотник-стрілець,
Розбив, розлучив пару голубів. (двічі)

Ой що голуба вбив, голубку прибив,
Й узяв під полу, приніс додому. (двічі)

(Насипав пшенця по колінця,
Налив водиці аж по крилиці.

Голубка не їсть, голубка не п'є,
На круту гору все плакати йде.

Голубко моя, ......
Чого ж ти така буркотливая?

А єсть у мене сім пар голубів,
Піди подивись, може там і твій?

Я вже ходила, я вже видила,
Немає такого, як я утеряла.

А не так він гуде, як до мене йде,
А не так він закув, як той перший був.)

Тече річка, тече бистра, береги крутії,
А в тюрмі сидять жульмани, хлопці молодії. (двічі)

Сплять жульмани, сплять жульмани, лиш один не спить,
Він своєму начальнику потихеньку говорить. (двічі)

Ти, начальник, ти, начальник, одпусти додому,
Бо вже скучилась, бо вже змучилась дівчина за мною. (двічі)

Одпустю тебе додому, так ти красти будеш,
Ти напийся води холодної, про любов забудеш. (двічі)

Пив я воду. пив холодную. та й не напивався,
Любив жульман дівчиноньку, нею милувався. (двічі)

Умер жульман, умер жульман. умерла надія,
Лиш остався кінь вороний, збруя золотая. (двічі)

А ви збрую золотую товарушу дайте,
А коника вороного в полі розстріляйте. (двічі)

Із-за гір, з-за гір та вилітав сокіл,
А із-за терна вилітало два.

А із-за терна та вилітало два,
Сокіл сокіла братом назива.

Ой, ти брат, сокіл та високо літав,
А скажи, брате, що ти там видав?

Ой, я там видав зелене жито,
А в зеленім житі козака вбито.

Ой, вбито, вбито та не теперечки,
Ой, проросла трава крізь реберечка.

(А над козаком три ластівочки,
Три ластівочки, три голубочки,
Де мати плаче – річечка біжить,
Де сестра плаче – криниця стоїть,
Де мила плаче – там роси нема.)

Як була у Насті нерідная мати,
Заставила Настю ой рушник вишивати.

Настя не зуміла, Настя не зуміла,
На руках зомліла, ой на нозі скипіла.

Як приїхав милий із Дону додому,
Питається милий: «Ой де діла Настину?».

Пішла Настусина, пішла Настусина,
пішла в степівщину жати пшеничину.

Батько в степівщину – нема Настусини,
Обняв головоньку, прийшов додомоньку:

«Ой мила ж ти, мила, чом несправедлива,
Чом правди не кажеш, де Настину діла?».

«Уже Настя дома, пішла у садочок,
Пішла у садочок рвати ягідочок».

Батько у садочок – нема Настусини,
Нема Настусини, застав сам …

Було літо, було літо,
Та й стала зима,
Як не було пригодоньки,
Гей, гей, та й досі нема. (двічі)

Була ж йому пригодонька
З Криму ідучи,
В чистім полі, край дороги,
Гей, гей, воли пасучи. (двічі)

Занездужав чумаченько,
Заслаб та й лежить,
Жалується отаману,
Гей, гей, голова болить. (двічі)

Отамане, отамане,
Рідний батьку мій,
Бери воли, бери вози,
Гей, гей, та й додому їдь. (двічі)

Скинув чумак сіру свиту,
Скинув ще й жупан,
Воли ж мої круторогі,
Гей, гей, хто ж вам буде пан? (двічі)

Скинув чумак сіру свиту,
Скинув ще й кожух,
А сам припав к сирій землі,
Гей, гей, віддав Богу дух. (двічі)

Заревіли сірі воли,
Тіло везучи,
Заплакали чумаченьки
Позаду йдучи. (двічі)

А в неділю рано вранці
Ударили в дзвін,
Це ж по тому чумаченьку,
Гей, гей, що ходив на Дін. (двічі)

Летів орел через сад зелений, а й став калину кльовать,

Любив козак молоду дівчину, та й став її покидать. (двічі)

Вона взяла його отруїла, та й стала його питать. (двічі)

Скажи, милий, скажи голуб сивий, Ой чого ж ти заболів? (двічі)

Сам не знаю, за що я стадаю, так прідьоцца помирать. (двічі)

Ой у ранці новобранці
Виходили за село. (двічі)

Й а за ними, молодими,
Й одна дівчина ішла. (двічі)

Вона плакала-ридала,
На шлях битий поглядала. (двічі)

Шляхом битим козаки йдуть,
З-під милого коня ведуть. (двічі)

Ой ти, коню сивогривій,
Де ж мій милий чорнобривий? (двічі)

Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало два.

А й з-за хутора вилітали два,
Один одного та й питається:

"Ой де ти бував, а й шо ж ти видав?",
"Ой шо я видав - донця вбитого.

Донця вбитого, незаритого,
А в того донця видного реберця.

А в того донця видно реберця,
Крізь реберечка росте травичка.

Кругом серденька завивається,
Ніхто до донця не признається".

...туди собиралось все жидовʼя,
Та й усе жидовʼя, не христовʼя.

Та й радили раду жидівськую,
Як Ісуса Христа уловити.

Як Ісуса Христа уловити,
Та й уловити, і й умертвити.

Та й уловити, та й умертвити,
Та й у гроб його положити.

Та й у гроб його положити,
Та й каменем накотити.

Та й каменем накотити,
Жовтеньким пісочком притрусити.

Не палайте, сухі дрова, бо заллю водою,
Не втішайтесь, та й воріженьки, ой моєю бідою. (двічі)

А я твою та бідоньку та й перебідую,
Як піду я ой до дівчини, та й переночую. (двічі)

Як прийшов він до дівчини: "Одкрой, дівко, двері!",
Дівка стала, ой одказала: "Ой заріж жінку вперше!"

(Прийшов він додому, став ножа гострити,
Його жінка, як голубка, почала просити.

"Не ріж мене, мій миленький, хоч одну хвилину,
Поки сяду погодую малую дитину!"

"Тоді будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати!"

А сусіди, не вороги, дали неньці знати,
Біжить ненька, ....... як рибонька в'яла?)

Ой у полі жито копитами збито,
Під білою березою козаченька вбито. (двічі)

Ой убито, вбито, завезено в жито,
Червоною китайкою личенько накрито. (двічі)

Ой прийшла дівчина з карими очима,
Та й підняла китайочку, та й заголосила. (двічі)

(- Чи ти, милой, впився? Чи з коника вбився?
Чи за мною, молодою, дуже зажурився? (двічі)

Я, мила, не впився, і з коня не вбився,
За тобою, молодою, дуже зажурився!) (двічі)

Та ой чия ж то ж ой пшениченька ж та й шо довгії же гони?

Та шо довгії гони ж,
Та ой чиї ж ой сірі ж воли ж та й по горі ходили?

Та й по горі ходили ж,
Та ой то ж того ж ой козаченька ж та й шо ми й утрьох любили.

Ніхто так не літає, як пташечка вгорі,
Ніхто так не страдає, як милой на войні. (двічі)

Ніхто так не страдає, як милой на войні,
Он пушки заряжає, не вспомніт обо мнє. (дві)

Він пушки заряжає, а з пушки гром гремить,
Прийшла звістка й печальная, що милой мой убит. (двічі)

А й через гору та й у контору, а й орел воду носе,
Та й молоденький а й новобранчик полковника про(се).

А й пусти ж мене, та й полковнику, а й із полка й додому,
Бо вже скучила, а й і змарніла дівчина за мно(ю).

А й нехай плаче, та й нехай плаче, а й нехай ще затуже,
Та й нехай же він а й новобранчик три годи послу(же).

А й служив службу, та служив другу, а й начав помирати,
Та й начав же він а й перед смертю дівчину бажа(ти).

Ой забілєли снєжки
Та й забілєли бєлі же
Ой по крутой горі.

Ой по крутой горі ой,
Та заболєло тєло же ой козацькеє бєло же
Ой в чужой стороні.

Ой в чужой стороні ой,
Та ніхто не заплаче, ой по козацьком тєлу же,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат ні сестра ой,
Та хіба ой заплаче, ой ще запечалиться же
Ой товариш його.

Ой товарищ його ой,
"Та товаришу вірний, ой ти братіку рідний же,
Ой скоро я умру.

Ой скоро я умру ой,
Та зроби ж мені, брате, ой вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева труну".

Ой з клен-древа труну ой,
"Та ой де ж тобі, брате, та вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева взять?".

Ой з клен-древа взять ой,
Та ой будеш ти брате, та вірний товаришу же,
Ой в сосновій лежать.

Ой в сосновій лежать.
Та сосновая трунка, ой глибокая ямка же
Ой під рокитою.

Ой під рокитою, ой,
Ой рокита висока, ой на листя широка же
Ой похилилася.

Ой похилилася, ой,
Та молода дівчина ой по козацьком тєлу же
Ой зажурилася".