Цифровий архів фольклору

Ой матінко-вишня, чи я у вас лишня?
Шо ви мене туди дали, де я й неприви(шня).

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Шо ви мене туди дали, де я й не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я й не твоя,
Хіба тоді твоя буду, як строку й добу(ду).

Ой вийду я на гору та й крикну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою долю.

Варила, варила, небагато, трошки,
Нема тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки).

Що миска розбилась, ложка розлупилась,
Така вже ти, моя доню, нещасна вроди(лась).

(Матінко моя, де ти долю діла?
Чи в морі втопила, чи в полі згубила?

Як у полі загубила, то піду шукати,
Як у морі затопила, буду й горювати,

Матінко моя, нащо ти вродила?
Як уродила, чом ти не втопила?

Чо у морі б утопила, камнем придушила,
Що б я й не зринала, долі нешукала)

Туман поле покриває,
Ай туман поле та все покриває,
Ой сиз голубонько літає.

Сиз голубонько літає,
А він літає та все буркотає,
Ай усе крилечками блудить.

Та все крилечками блудить,
Ай тяжко-важко ой та на серденьку,
Ой ой хто кого ой вірно любить.

(Кого вірно любить,
Ай по-під мостом та все трава ростом,
Щука риба лина гонить.

А то ж риба, то не щука,
То з милим дружком розлука.

Розлучила нас неволя,
Чужадальная сторона.)

Вилітала галка ой з глибокого балка же,
Та й вилітала друга з зеленого лу(га).

Та й вилітала друга з зеленого луга же,
Та й сіла вона на сосні, на гілці й розко(шній).

Ой не хилися, гілько, бо й так мені гірко же,
Та й не хилися, сосно, бо й так мені то(шно).

Соловеєчко, рання пташечко,
Да й не щебечи, гаєм летючи. (двічі)

Да й не щебечи, гаєм летючи,
Да й не обтруси ранньої роси. (двічі)

Нехай обтрусить матінка моя,
До мене йдучи й одвідаючи.(двічі)

(– Чоловіче мій, родино моя,
Завів ти мене в чужиї края,

В чужиї края де роду нема.
Де роду нема, ні родиночки.

– Брешеш милая, вірная моя,
Через дорогу рідная кума.

– Я в тії куми зроду не була.
Я в тії куми та є псучина. )

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого крячиш щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо вилітать?

(Ой високо, високо,
Клен-дерево широко.

В клен-дерева листя є,
Десь у мене мати є.

Десь у мене мати є,
Вона ж мене згадує.

Вона мене згадує, (двічі)
Як вечерять сідає.

Як вечерять сідає,
Та й ложечки щитає.

Одна лишня ложечка є,
Десь у мене дитя є.

Десь у мене дитя є.
На чужині страдає.

Одбилося од роду,
Як той камінь у воду.

Не дай Боже заболіть,
Та нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать,
Та нікому поховать.)

Т

Ой давно-давно я в батька була,
Вже ж та стежечка та й терном заросла.

Ой терном, глодом, ще й шипшиною,
Я в батька була же ще й дівчиною.

Я в батька була, як рожа цвіла,
Свекруха стала, як рожа в'яла.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Десь сяду - впаду же, в батенька в саду.

Ой на калині чорний ворон кряче.
Ой та на чужині сиротина плаче. (двічі)

–Та я недавно сиротою стала.
Ой уже багато горенька й узнала. (двічі)

Нараяли сиротині люди:
–Ой вийди ж ти заміж - краще тобі буде. (двічі)

(далі текст, як в сусідній Матяшівці)

Згадай мене, ненько ж моя, на святу Покрову,
Як ітимуть чужі дітки із строку й додо(му).

Ой може ж я, ненько моя, у строку й залежу,
Давай, давай чужим діткам проносить оде(жу).

Ой лучче я, дочко моя, по тину ой розкину,
Тяжко мені й наряджати чужую дити(ну).

Як по тину я й розкину, та й не сколивнеться,
У чужої дитиноньки одразу порве(ться).

Ой вилітала галка та з глибокого ярка,
Та й вилітала друга з зеленого да лу(га).

Ой та й сіла на сосну, ой на сосну розкошну,
Та не хилися, сосно, бо й так мені да тош(но).

Ой тошно сиротині, ой на чужій вкраїні,
Та тошно сиротині на чужій да й краї(ні).

Ой забілєли снєжки
Та й забілєли бєлі же
Ой по крутой горі.

Ой по крутой горі ой,
Та заболєло тєло же ой козацькеє бєло же
Ой в чужой стороні.

Ой в чужой стороні ой,
Та ніхто не заплаче, ой по козацьком тєлу же,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат ні сестра ой,
Та хіба ой заплаче, ой ще запечалиться же
Ой товариш його.

Ой товарищ його ой,
"Та товаришу вірний, ой ти братіку рідний же,
Ой скоро я умру.

Ой скоро я умру ой,
Та зроби ж мені, брате, ой вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева труну".

Ой з клен-древа труну ой,
"Та ой де ж тобі, брате, та вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева взять?".

Ой з клен-древа взять ой,
Та ой будеш ти брате, та вірний товаришу же,
Ой в сосновій лежать.

Ой в сосновій лежать.
Та сосновая трунка, ой глибокая ямка же
Ой під рокитою.

Ой під рокитою, ой,
Ой рокита висока, ой на листя широка же
Ой похилилася.

Ой похилилася, ой,
Та молода дівчина ой по козацьком тєлу же
Ой зажурилася".

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, як зоря, рано заміж оддала.

В мене мати, як зоря, рано заміж оддала,
У чужу сторону, у велику сім`ю.

А велика сім`я вся вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду.

А я по воду йшла, як голубка гула,
До криниці дойшла, умивалася.

Вишитим рукавом утиралася,
До віконця дійшла, прислухалася.

Вся сімєйка сидить, одна мати бурчить,
Одна мати бурчить, свого сина учить:

Ой ти, сину, сукин сину, чом горілочки не п`єш?
Чом горілочки не п`єш, чого жіночки не б`єш?

Ой зачем же її бить, вона вміє все робить,
І спекти, і зварить, і до мене говорить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить,
І до неньки, до отця, ще й до мене, молодця.

Я ж її брав не за наймичку, я ж брав за хазяєчку,
Я ж її брав, как малиновый свєт, а теперь же її половиноньки нєт.

Чи я в тебе, ненько моя, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я й не приви(шня).

Чи я в тебе, моя ненько, весь хліб переїла?
Що ти мене сюди дала, де я й не хоті(ла).

Ой не видно Чернещини, тіки видно верби,
Туди мою головоньку щовечіра ве(рне).

(Ой не видно Чернещини, тіко видно димарі,
Уже мої брати, сестри посвітили хвонарі.

Ой не видно Чернещини, тіки видно хати
Уже мої брати, сестри полягали спати).

Ой піду я понад лісом, щось у лісі туже,
А то ж моя стара ненька робити незду(жа).

Ой піду я ж понад лісом, щось у лісі плаче,
А то моя стара ненька робити не ба(че).

Ой орьол, ти, орьол, ти товаришу мой,
Чи літав ти, орьол, на Вкраїнушку домой? (двічі)

Чи летав ти, орьол, на Вкраїнушку домой,
Чи не бачив дівчиноньку, чи не журиться за мной? (двічі)

Вона журиться ше й пєчалиться,
За тобою, козаком, побивається! (двічі)

Та й забілєли й снєжки,
Ой по битой дорожкє й,
Ой по крутой горє(ей).

Ой по крутой горє да ей,
Та й помирає же тєло,
Ой козацькоє же бєло й,
Ой в чужой сторонє(ей).

(Одна в мене ложечка, одна лишня ложечка,
А й десь моя дочечка.

Одреклася од роду, одреклася од роду,
Як той камінь у воду.)

Камінь у воді лежить,
А камінь й у воді лежить,
На чужині горе жить

Не дай Боже захворіть,
Ой не дай Боже захворіть,
То нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать,
Та не дай Боже помирать,
То й нікому поховать.

Поховає й один піп,
Поховає й один піп,
Аби було вісім кіп.

Поховають і дяки,
Поховають і дяки,
Аби були п'ятаки

Ненько моя, вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене туди дала, де я неприви(шня).

Не дай Боже, моя ненько, в строку я пролежу,
Дасте моїм подруженькам проносить оде(жу).

Та лучче я, доню моя, по тину розкину,
Тяжко, важко дивитися на чужу дити(ну).