Ненько моя, вишня

Ой крикну я, гукну із строку й додому,
Ой вари, мати, ой вечеряти та й на мою й до(лю).

Наварила вечеряти, небагацько, трошки,
Ой нема тобі, ой дитя моє, ні миски, ні ло(жки).

Що миску побило, ложку розлупило,
Ой іди туди ой вечеряти, де літо роби(ла).

Ненько ж моя, вишня, чи я в тебе лишня?
Ой що ти мене ой туди дала, де я не приви(шня).

Ненько моя, галко, чи тобі ж мене й не жалко?
Ой що ти мене ой туди дала, що б я горюва(ла).

Ти ж думаєш, ненько моя, що я тут паную,
Ой прийди, ненько, ой подивися, як я тут горю(ю).

Ти ж думаєш, ненько моя, що я тут не плачу,
Ой за дрібними ой слізоньками стежечки не ба(чу).

О матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що віддала в чужі краї, де я неприви(чна).

Ой матінко-зірко, як у строці гірко,
Куда хилять, то й хилюся, бо я всіх бою(ся).

Бо я всіх боюся,
Як піду я в чисте поле, то й не ворон кря(че).

То й не ворон кряче,
А то ж моя рідна ненька та й за мною пла(че).

Та й за мною плаче,
Як піду я понад лісом, щось у лісі ту(же).

Щось у лісі туже,
Ой то ж моя рідна ненька робити не зду(жа).

Робити не здужа,
Ой хіба ж ти, моя ненько, води не носи(ла)?

Води не носила,
Чом ти мене маленькою та й не притопи(ла)?

Та й не притопила,
Ой хіба ж ти, моя ненько, грядок не копа(ла)?

Грядок не копала,
Чо ж ти мене маленькою та й не прикопала?

Та й не прикопала,
Як піду я понад яром та й гляну в прова(лля).

Та й гляну в провалля,
Чужим діткам життя гарне, а мені горюва(ння).

Ой матінко-вишня, чи я у вас лишня?
Шо ви мене туди дали, де я й неприви(шня).

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Шо ви мене туди дали, де я й не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я й не твоя,
Хіба тоді твоя буду, як строку й добу(ду).

Ой вийду я на гору та й крикну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою долю.

Варила, варила, небагато, трошки,
Нема тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки).

Що миска розбилась, ложка розлупилась,
Така вже ти, моя доню, нещасна вроди(лась).

(Матінко моя, де ти долю діла?
Чи в морі втопила, чи в полі згубила?

Як у полі загубила, то піду шукати,
Як у морі затопила, буду й горювати,

Матінко моя, нащо ти вродила?
Як уродила, чом ти не втопила?

Чо у морі б утопила, камнем придушила,
Що б я й не зринала, долі нешукала)

Зеленая вишня з-під кореня вийшла,
Віддали мене заміж, де я не привична. (двічі)

Ой вийду на гору та й гляну додолу.
– Вари, мамко, вечерю ще й на мою долю. (двічі)

– Варила, варила – не много й не трошки.
Нема ж тобі, доню, ні миски, ні ложки. (двічі)

– Згадай мене, мамо, хоч у раз у вівторок,
А я ж тебе, мамо, – на день разів сорок. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За гіркими сльозами я світа й не бачу. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди подивися, як я тут горюю. (двічі)

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Ні допити, ні доїсти, ні сісти відпочи(ти).

Ой матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я неприви(шня).

Чи я в тебе, ненько моя, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я й не приви(шня).

Чи я в тебе, моя ненько, весь хліб переїла?
Що ти мене сюди дала, де я й не хоті(ла).

Ой не видно Чернещини, тіки видно верби,
Туди мою головоньку щовечіра ве(рне).

(Ой не видно Чернещини, тіко видно димарі,
Уже мої брати, сестри посвітили хвонарі.

Ой не видно Чернещини, тіки видно хати
Уже мої брати, сестри полягали спати).

Ой піду я понад лісом, щось у лісі туже,
А то ж моя стара ненька робити незду(жа).

Ой піду я ж понад лісом, щось у лісі плаче,
А то моя стара ненька робити не ба(че).

Ой журавко, журавко, (двічі)
Чого кричиш щоранку?

Ой як мені не кричать,(двічі)
Як високо вилітать?

Ой високо, високо (двічі)
Клєн-дерево й од води.

Ой далеко, далеко (двічі)
Отець, ненька од мене.

Ой хоть вони далеко, (двічі)
Так згадають легенько.

Тоді вони згадають, (двічі)
Як обідать сідають.

Тоді мене спом'януть, (двічі)
Як ложечки розкладуть.

Одна лишня ложечка: (двічі)
"Ой десь наша дочечка.

Ой десь наше дитятко (двічі)
Як на морі утятко".

Утя плава та й кряче, (двічі)
Дитя служе та й плаче.

Утя плава по морю, (двічі)
Дитя служе по горю.

Не дай Боже заболіть (двічі)
Та й нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать (двічі)
Та й нікому поховать.

(Одна в мене ложечка, одна лишня ложечка,
А й десь моя дочечка.

Одреклася од роду, одреклася од роду,
Як той камінь у воду.)

Камінь у воді лежить,
А камінь й у воді лежить,
На чужині горе жить

Не дай Боже захворіть,
Ой не дай Боже захворіть,
То нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать,
Та не дай Боже помирать,
То й нікому поховать.

Поховає й один піп,
Поховає й один піп,
Аби було вісім кіп.

Поховають і дяки,
Поховають і дяки,
Аби були п'ятаки