Цифровий архів фольклору

Та що Божоє нарождення,
Божого сина.

Та вона його спородила,
Діва Марія.

Та вона ж йому рекла ім’я,
Святоє й Ілля.

Та слава ж тобі, сину Божий,
З нині й довіку.

Та де Сус Христос страждається,
За чоловіка.

Та де анголи трепечуться,
Над Сусом поють.

Та всьому ж миру хрещеному,
Радість создають.

Та запоїло три янголи,
З небес летючи.

Та по Святому Рожествові,
Сніги залягли.

Та по Святому ж Великодню,
Річки потекли.

А по Святій же неділеньці,
Сади зацвіли.

Та як зацвіло Боже древо,
Ше й разні цвіти.

Та возрадувавсь мир хрещений,
Ше й малі діти.

Добрий вечір!

Ой не ходи, та й розкудрявче, біля мого саду
Та й не топчи, розкудрявче, саду-виногра(ду). (двічі)

Не для тебе сад садила, кого я любила же,
Не для тебе поливала, кого целува(ла). (двічі)

Целувала, милувала, холостого парня же,
Холостой парень гуляє, кудрі завива(є). (двічі)

Кудрі руси, брови чорні, глаза розвесьолі же,
Он киває, он моргає, дєвку визива(є): (двічі)

"Вийди, дєвка, вийди, красна, на нове крилечко же,
Промов, дєвка, промов, красна, хоч одне слове(чко)". (двічі)

Та змовлялася жидовина:
"Та як би нам Христа й уловити".

Та й уловили і вмертвили,
І во гроб його положили.

І во гроб його положили,
Й сосновою доской засклепили.

Сосновою доской засклепили,
І ще й важкий камінь накотили.

І важкий камінь накотили,
І шелійою обстановили.

І шелійою обстановили,
І стороженьку постановили.

І прийшла жи к Нему Дєва Марія,
І Дєва Марія, Божа мати.

"Ой ти, стороженько, отклонися,
А, шелійочко, розхилися!

А, шелійочко, розхилися,
А ти ж, важкий камінь, іскотися!

А ти ж, важкий камінь, іскотися,
І, соснова доско, одсклепися!

І соснова доско, одсклепися,
А ти ж, мій синочку, обізвися!

А ти ж, мій синочку, обізвися,
Та за шо ж терпів таку муку?

Та чи за мене, чи за себе,
Чи за всіх православних христіянів?".

"Та ні за тебе, ні за себе,
За всіх православних христіянів".

Ой, шумлять верби в кінці греблі,
Шо я й насадила (двічі).

Ой, нема мого миленького,
Що я й полюбила (двічі).

Ой, нема мого миленького,
Поїхав в Одесу (двічі).

Ой, мені сказав: «Дівчинонько,
Жди на й другу весну» (двічі).

Ой, ждала, ждала дівчинонька,
Та й плакати стала (двічі).

Ой, уже ж моя постіль біла
Пилечком припала (двічі).

Ой, хоч припала, не припала,
Не буду трусити (двічі).

Ой, розсердився мій миленький,
Не буду просити (двічі).

Ой, нехай його ті попросять,
Що греблю розносять (двічі).

Ой, нехай його ті благають,
Що верби ламають (двічі).

Нова рада стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна весь світ осіяла. (двічі)

Як місяць підбився, Ісус Христос родився,
А младенець перед Богом ризами оповився. (двічі)

Перед тим дитятком пастушки з ягнятком,
На колінця припадали, Господа сохваляли. (двічі)

– Ой, Господи, Царю, прийми нашу славу,
Пошли, Боже, многа лєта сьому дому, господарю. (двічі)

Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився,
Щоб і цей же пан-хазяїн по вік нічим не журився. (двічі)

Дай, Боже, вечір добрий! З празничком вас!

Чого й, милий, припав пилом, чи метелицею,
Шо милий припав пилом чи метелицею?

Чи метелицею,
Чом не ходиш ти до мене чи й ой вулицею? (двічі)

Тію вулицею,
Топчи, топчи, доріженьку ж, а й я ширшу прополю. (двічі)

А я ширшу прополю,
Проміж тими доріжками ж клен-дерева насадю. (двічі)

Клен-дерева насадю,
Рости, рости, клен-дерево ж, а я й буду поливать. (двічі)

На возмор'ї ми стояли, на германськом бережку да
На возмор'ї ми стояли на германськом бережку.

А з возмор'я ми смотрелі як волнується волнується волна да
А з возмор'я ми смотрелі як волнується волнується волна.

Вдруг туман з моря поднявся, сильной (громний) дощичок пройшов да
Вдруг туман з моря поднявся, сильной (громний) дощичок пройшов.

А з-под етого тумана враг-германець подойшов да
А з-под етого тумана враг-германець подойшов.

Врьош ти, врьош ти, враг-германець, ми тебе живим возьмьом да
Врьош ти, врьош ти, враг-германець, ми тебе живим возьмьом.

Угостим свинцьовой пульой, на закуску - стальной штик да
Угостим свинцьовой пульой, на закуску - стальной штик.

Штик стальной чотирьохграний ше й з загостренним концом да
Штик стальной чотирьохграний ше й з загостренним концом.

Долина широка, калина висока,
Аж до долу гілля гнеться. (двічі)

Під той калиною, під той червоною,
Стояв козак з дівчиною. (двічі)

А дівчина плаче ше й гірко ридає,
Свою долю проклинає. (двічі)

Якби знала долю, якби ж знала долю,
Не стояла б я з тобою. (двічі)

Простояла щастя, простояла долю,
Дівчиною молодою. (двічі)

Та й ходила та й Маруся по крутій горі,
Забачила же селезенька на тихій воді.

На тихій воді,
Пливи, пливи же, селезеньку, тихо й по воді.

Тихо й по воді,
Прибудь, прибудь, мій батенько, тепер й а к міні.

Тепер й а к міні,
Ой дай міні же порядочок, бідній сироті.

(Бідній сироті,
Ой рад би я, дитя моє, прибути к тобі,

Зліпилися карі очі навіки мої,

Насипали сирой землі на груди мої,

Розсипалися білі кості по сирій землі,

Ой поки ж я з кістоньками ой соберуся,

Та й на твоє весіллячко, доню, спізнюся.)

Походила молодая Галя по новім двору,

По новім двору,
Виганяла селезенька на тиху й воду.

На тиху й воду,
Пливи, пливи, селезеньку, тихо й по воді.

Тихо й по воді,
Прибудь, прибудь, мій батенько, тепер же й к міні.

Тепер же й к міні,
Ой, дай мені порадоньку, бідній сироті.

Бідній сироті,
Ой, рад би я, дитя моє, прибути й к тобі.

Прибути й к тобі,
Насипали сирой землі на руці й мої.

На руці й мої,
Склепилися ой карії очі, не глянуть к тобі.

Тиха, тиха на дворі погода,
Нема мого милого з походу. (двічі)

Іще тихша погодонька буде,
Як мій милий з походу прибуде. (двічі)

Іде милий, іде по дорозі,
Стріча милу з дитям на порозі. (двічі)

– Здоров, мила, здоров, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина? (двічі)

– Була в мене циганка уранці,
Та й забула дитину на лавці. (двічі)

– Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина. (двічі)

А в циганки дитина чорнява,
А у тебе на руках білява. (двічі)

– Був у мене козак опівночі,
Та й оставив свої карі очі. (двічі)

Як приїхав ой мой миленький з поля,
Та як прив'язав коня й до забора.

Та й прив'язав ой коня й до забора,
Та й сам заплакав, край коника стоя.

Сам заплакав, ой край коника стоя,
Та й нещаслива нам, коню, дорога.

Нещаслива ой нам, коню ж, дорога,
Та й засватана дівчинонька й моя.

Мені й, Господи, ой суботи діждати,
Ой пошлю й людей дівчини й сватати.

Пощлю людей ой дівчини сватати,
Та й а сам піду під вікном слухати.

(Ой що буде дівчина казати,
А дівчина по світлоньці ходе,

... свої білі ручки ломить,
Та все до батенька говорить.

Порадь мені, батеньку, що людям сказати?
Ой чи йти заміж, чи осені діждати?)

А вже років двісті, як козак в неволі,
Гей, гей, у неволі, у ярмі,
Під турецьким* караулом у тюрмі. (двічі)

Понад Дніпром ходе, викликає долю:
"Гей, гей, вийди, доле, із води,
Визволь мене, серденько, із біди". (двічі)

"Ой рада б я вийти, так сама в неволі,
Гей, гей, у неволі, у ярмі,
Під турецьким караулом у тюрмі". (двічі)

Пане Богдане, нерозумний сину,
Занапастив волю ще й рідну Україну,
Гей, гей, занапастив, зруйнував,
Бо (що) в голові розуму мало мав. (двічі)

* Оригінальний варіант - "під московським караулом", який не співали в радянський час.

Повний варіант 3-го куплету:

"Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Бо сама я плачу, бо сама в неволі.
Гей, гей, у неволі, у ярмі,
Під московським караулом у тюрмі".

Смутний вечір, тихий ранок, (двічі)
Десь поїхав мій козак.

Десь поїхав та й немає, (двічі)
Серце моє замира(є).

Ось він їде, а я й бачу, (двічі)
Він сміється, а я пла(чу).

Він сміється ще й моргає, (двічі)
Нагайкою коня кра(є).

Нагайкою коня крає, (двічі)
Всю країну об’їжджа(є).

А в нашого пана береза стояла,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Тонка та висока на листя широка,
Щедрий вечір, добрий вечір!

А тую березу гляділа Галочка,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Гляділа, гляділа та й пізно заснула,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Налетіли пташки, пташки канарейки,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Кору подзьобали, росу позганяли,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Та як проснулась молода Галочка,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Кору позбирала, росу позганяла,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Та й понесла до золотаренка,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Та ізкуй мені золотий перстньочок,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Золотий перстньочок, золотий віночок,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Золотим перстньочком буду любуваться,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Золотим віночком буду я вінчаться,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Та даєш мене, ненько моя, молодую же,
Даруй мені же зозуленьку луговую.

Луговую же,
І нашо же тобі же, дитя моє, луговая?

Луговая же,
Єсть у тебе же та й свекруха молодая.

Молодая же,
Вона ж сама же рано встане, тебе і збуде.

Тебе збуде же,
Сама же піде й до сусіди та й обсуде.

Та й обсуде,
Сусідоньки-голубоньки, недоля моя,
Сонливую, дрімливую невістку взяла.

Сусідоньки-голубоньки, не правда її,
Мела хату, мела сіни на ясній зорі,
І заплела русу косу зовиці й собі.

Чи ти береза в печі не була
В печі не була та й не горіла?

Я в печі була, ясно горіла,
Свекруха лиха огонь залила.

Свекруха лиха огонь залила,
Шоб я, молода, не вечеряла.

Шоб я молода не вечеряла,
Не вечерявши спатоньки лягла.

Заснула я сон, як місяць зійшов,
Заснула другий, як милий прийшов.

А милий прийшов, в вікно стукає,
В вікно стукає, милу гукає.

Чи ти, мила, спиш, а чи так лежиш,
Що ж до мене ти та й не говориш?

(Я, милий, не сплю, думу думаю:
З ким я, молода, віку доживу.
Доживеш, мила, віку ти сама,
Бо у мене є Галочка друга,
Галочка друга, дитина мала.)

Чогось мені тай дрімається,
Конь вороний спотикається.

Пущу коня, коня й на долину жи,
А сам піду(ляжу) спати на часину.

Ой спав - не спав ні час, ні годину,
Пришла к йому молода дівчина.

Прийшла к ньому молода дівчина
Та й вирвала кущик травичини.

Та вирвала кущик травичини
Та й мочила в глибоку криницю.