Ой у полі озеречко

Да ясно-красно жи й а де сонечко сходить,
А низенько, низенько й захо(дить).

Низенько заходить,
Да славний парєнь, да й уже ж він жонатой
Да й до дівчи-, до двічини хо(дить).

До дівчини ходить,
Да ой не ходи жи да до мене, й козаче,
Бо й уже жи ти, бо вже ти жона(тий).

Уже ти жонатий,
Та як будеш да до мене ой ходити,
Да й убий сво-, й убий свою жонку.

.

“Кидай, Петре, жінку, а я чоловіка,
Та й поїдем на Вкраїну, де весело жити” (двічі)

“Боюсь, Катря, боюсь, щоб нас не спіймали,
Ой щоб наших білих ручок назад не звʼязали” (двічі)

Косе Семен, косе, на шлях поглядає,
Усі жінки обід несуть, моєї немає.

Кинув косу в росу та й пішов до хати,
Питається малих діток: “А де наша мати?”. (двічі)

“Наша мати пішла у луг по калину,
Нам сказала, приказала, що я вас покину. (двічі)

Наша мати пішла у луг по телята,
Нам сказала, приказала, що ви сиротята” (двічі)

Летіла зозуля через мою хату,
Сіла на калині та й стала кувати. (двічі)

“Ой ти, зозулино, чого рано куєш?
Чи ти, зозулино, горе моє чуєш?” (двічі)

“Як би не чувала, то я б не кувала,
Тобі б, молоденькій, правди б не казала.” (двічі)

Як піду в садочок, зорву я листочок,
Та й понакриваю милого слідочок. (двічі)

Щоб роса не впала, пташки не блудили,
Щоб мого милого дівки не любили. (двічі)

Одна полюбила та й причарувала,
Несолону рибку вечерять давала. (двічі)

“Вечеряй, вечеряй та й не сомнівайся,
А як нежонатий – зо мной оставайся.” (двічі)

“Єсть у мене жінка, єсть у мене діти,
Раде б моє серце до їх полетіти.” (двічі)

“Тобі, мій миленький, до їх не літати,
Тобі, мій миленький, зо мной привикати.” (двічі)