​Несе Галя воду, коромисло гнеться

Ой я маю чорні брови, маю карі очі!
Чом же ти мене, козаченьку, любити не хочеш?”

“Якщо хочеш, дівчинонько, щоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити!”

“Ой якби я, козаченько, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала.

Збудувала б я й дубовий, щоб добре ходити,
Посадила б калиноньку, щоб вірно любити.

Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене,
Зготувала моя ненька вечерю для тебе.

Посідаєм вечеряти за столи кленові,
Та будемо дивитися в кого які брови!” (двічі)

Ой у полі на горбочку, де нескошена трава,
Там стояло три тополі, похилилася одна. (двічі)

Ой у полі на горбочку, де нескошена трава,
Там стояло три дівчини, і з них плакала одна.

“Ой подружко дорогая, що я тобі попрошу,
Помири мене із милим, а я тобі заплачу”. (двічі)

“Ой подружко, дорогая, я не буду вас мирить,
Я й сама на його гляну, в мене серце заболить”. (двічі)

Ой у полі три тополі, похилилася одна,
Парувалось там дві парі, розставалася одна. (двічі)

Била мене мати березовим прутом,
Щоби я не стояла з молодим рекрутом. (двічі)

А я собі стояла, поки півні піли,
На двері воду лляла, щоби не рипіли.

На двері воду лляла, на пальцях ходила,
Щоб мати не почула, щоби не сварила. (двічі)

А мати не спала, та все чисто чула,
Та й мене не сварила – сама такая була. (двічі)