Ой у лузі калина стояла

Ой устану ранесенько,
Вмию личко білесенько.
Ще й сонечко не зійшло,
В мене личко розцвіло,
Ще й сонечко не зійшло,
В мене личко розцвіло.

Ой пішла та й по сіно,
Моє личко зрум’яніло.
Ой чи брала, чи не брала,
Василечка повстрічала,
Ой чи брала, чи не брала,
Василечка повстрічала.

– Василечко, серце ж моє,
Нав’яж сіна купок двоє.
Він ув’язки нав’язує
Ще й на мене підморгує,
Він ув’язки нав’язує
Ще й на мене підморгує.

Каже: – Дівка чепурненька,
Сама в стану ще й гарненька.
Ось ув’язки нав’язую,
Біля хати поцілую,
Ось ув’язки нав’язую,
Біля хати поцілую.

– Личко не дам цілувати,
Віднеси сіно до хати.
Ой як любиш, не жартуєш,
Біля хати поцілуєш,
А як любиш, не жартуєш,
Біля хати поцілуєш.

До роботи він береться,
Несе сіно – спина гнеться.
Сіно несе, помагає,
Хай же сватів засилає,
Сіно несе, помагає,
Хай же сватів засилає.

Ой я маю чорні брови, маю карі очі.
– Чом ти мене, козаченьку, любити не хочеш? (двічі)

– Як ти хочеш, дівчинонька, щоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити. (двічі)

– Ой коли б я, козаченько, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала. (двічі)

Збудувала із дубочків, щоб добре ходити,
Посадила б калиноньку, щоб вірно любити. (двічі)

Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене:
Зготувала моя ненька вечерю для тебе. (двічі)

Ой сиділа дівчина край віконця,
Виглядала дівчина ой чорноморця. (двічі)

Чорноморець, матінко, чорноморець
Вивів мене босeю ой на морозець. (двічі)

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчина, ой чи немає?» (двічі)

Ой нема морозу, тільки роса,
А я, молодесенька, ой стою боса. (двічі)