Возлє милого крилєчка

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)

Ой там у гаю, де колише вітірок верболіз,
Там заграла плакуча гітара, там дівчина встрічала весну. (двічі)

Ой куди їдеш, куди поїжджяєш? Мене, молоду покидаєш!
І ніколи мене не згадаєш, а з другою зустрінеш весну! (двічі)

Ой пройшов же годочок і другий, ой прийшла довгождана весна,
А дівчина прийшла під калину, а милого й нема та й нема. (двічі)

Ой як було мнє лєт шестнадцять, я полюбила старика.
Старик носив мені подарки, а я вєсьолая била. (двічі)

Це я упала йому в ноги: “Старик, ти – мой, а я – твоя”.
Он оттолкнул меня ногою: “Іді, дєвчьонка, од мєня.” (двічі)

І я пошла по той дорогє, каторой лінія ішла.
Стояла долго на піроні, того шо поїзда ждала. (двічі)

От мчитця поїзд бистро-бистро, а я на лінію лягла,
І он одрізав мні головку із-за сідого старика. (двічі)

Ой ви, подружки дарагіє, ой не любітє старика.

Старик уміє насміяцця, старик уміє погубить. (двічі)