Ой дощ іде, дощ іде

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубове денце, не цурайся, моє серце. (двічі)

А вже в тому відеречку треті сутки, як з водою,
Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою. (двічі)

“Ой рада б я виходити, з тобой, милий, говорити.
Лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити”.(двічі)

“Ой, дівчино моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як у зеленого дуба”. (двічі)

“А як вдариш та й не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш.
Хоч удариш, так не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш. (двічі)

Ой, козаче молоденький, в тебе коник вороненький,
Сідлай коня, їжжай з двору, ти не мій, а я не твоя”.(двічі)

Козак коника сідлає, до коника промовляє:
“Риссю, мій коню, риссю, вороний, аж до тихого Дунаю”. (двічі)

Біля тихого Дунаю стану я та й подумаю:
“Чи мені вбиться, чи мені втопиться, чи назад воротиться? (двічі)

Хоч уб’юся, хоч втоплюся, а назад не воротюся”. (двічі)

Ой сиділа дівчина край віконця,
Виглядала дівчина чорноморця: (двічі)

«Чорноморець, мамєнька, чорноморець,
Вивів мене босую на морозець. (двічі)

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчино, чи немає?». (двічі)

«Ой немає морозу, тільки одна роса,
Бо я цілу ніченьку стою боса». (двічі)

Простояла ніченьку, та й байдуже,
Бо я чорономорчика люблю дуже. (двічі)

«Ой куди ж ти, моя доню, дивилася,
Що ти в чорноморчика влюбилась?». (двічі)

«Я дивилась, мамєнька, на кімнати,
Я думала, мамєнька, панувати. (двічі)

Я думала, мамєнька, панувати,
Довелося, мамєнька, горювати. (двічі)

Довелося, мамєнька, горювати,
В чистому полечку жито жати. (двічі)

В чистому полі жито жати,
Ще й малу дитиночку колихати». (двічі)

Ішли воли, воли із діброви, а овечки з поля,
Розмовляла молода й дівчина з козаченьком стоя. (двічі)

«Та й куди їдеш, їдеш-од’їжаєш, сизокрилий орле?
А хто ж мене, молоду й дівчину, та й в вечір пригорне?» (двічі)

«Пригортайся, молода дівчино, іншому такому,
Та й не кажи отієї правди, що мені самому.» (двічі)