​Усі гори зеленіють

По-за лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косе, (двічі)
Тонкий голос переносе. (двічі)

Бросив косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

Вийшла мати із кімнати, (двічі)
Стала Василя питати: (двічі)

“Чому лежиш та й думаєш? (двічі)
Чому не п’єш, не гуляєш?” (двічі)

“Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Тоді будем пить-гуляти.” (двічі)

“Не дозволю вдови брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)
Причарує сина мого”. (двічі)

Як піду я темним лугом, (двічі)
Оре милий чужим плуг(ом).

Оре милий та й гукає, (двічі)
Чужа жінка поганя.

Як понесу йому їсти (двічі)
Чи не скаже мила сіс(ти).

Він наївся, він напився, (двічі)
На борозну поваливсь.

“Чому сидиш та й не ореш, (двічі)
Та й до мене не говор(иш)?”

“А я сидю та й думаю, (двічі)
Що погану жінку ма(ю)”.

“Який тобі дідко винен, (двічі)
Що ти гарний, чорнобривий?

А я руда родилася (двічі)
Чорнявому судилась”.

Ой у лузі, лузі Василь сіно косе,
Молода дівчина дитину приносе. (двічі)

“Василю, Василю, забери дитину.
Не візьмеш дитину, на покіс покину”. (двічі)

Бросив Василь косу до самого Дону,
Та й узяв дитину, та й поніс додому. (двічі)

“Мамо, моя мамо, в мене єсть причина,
В лузі на покосі лежала дитина”.(двічі)

“Синку, ти мій сину, якось воно буде,
Через три годочки помічниця буде”. (двічі)

“Мамо, моя мамо, не одна причина,
В сінях за дверима молода дівчина”. (двічі)

“Синку, ти мій синку, веди її в хату,
Може ся дівчина цій дитині мати”. (двічі)

“Прости ж мене, мамо, за мою провину,
Що я молоденька привела дитину”. (двічі)