Ой сюди гора

Ой відтіль гора, а відтіль друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, то ж не ясная,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла.

А я за нею, як за зорею,
Сірим конем понад синім морем за дівчіною.

«Дівчіно моя, напої коня,
З рубленої новой криниченьки, з повного відра».

«Ой козаче мій, якби ж я твоя,
Узяла б коня за шовковий повід та й напоїла».

Ой відтіль гора, ой відтіль друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, дівчина моя,
Тоді будеш, коня напувати, як будеш моя...

По той бік гора, по цей бік друга,
Поміж тими крутими горами сходила й зоря. (двічі)

Ой то й не зоря, ой то й не ясна,
Ой то й моя молода дівчина по воду й пішла. (двічі)

А я за нею, як за птицею,
Сивим конем понад синім морем за дівчиною. (двічі)

Дівчино моя, напій же коня ,
З рубленої, та й ще криниченьки, з повного відра. (двічі)

Дівчино моя, сідай на коня,
Та й поїдем у чистоє поле до мого й двора. (двічі)

А в моїм дворі нема ні кола,
Тільки стоїть три кущі калини, та й та не цвіла. (двічі)

По той бік гора, по той бік друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

Дівчино моя, напій же коня ,
Із глибокої, .нової криниці з повного відра. (двічі)

І сюди гора, і сюди крута,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, ой то ж не ясна,
О й то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

Дівчино ж моя, ти напій коня,
З рубленої нової криниці, з повного відра.(двічі)

Закувала зозуленька, сидя на помості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості.

Один стоїть коло воріт, другий коня в’яже, гей,
Третій стоїть під віконцем: «Добрий вечір» - каже.

«Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей,
Кажуть люди: дочка гарна – дай хоч подивиться».

«Вода в сінях, кварта в хаті – як хоч, то напийся, гей,
Дівка лежить на кроваті – біжи подивися».

«В тебе вода недобрая – піду до криниці, гей,
В тебе дівка негарная – піду до вдовиці.

А в вдовиці дві світлиці, ще й третя кімната, гей,
А у тебе одна хата, та й та неприбрата».

Один місяць сходить, а другий заходить,
Молодий парнішка ой по казармі ходить.

По казармі ходить, остру саблю носить,
Остру саблю носить, ой командіра просить.

«Командире, брате, одпусти додому,
Покинув дівчину, ой не вручив нікому».

Їде козак, їде, ворота минає,
Стоїть його мила, ой слізоньки втирає.

«Ой куди ж ти їдеш, ворота минаєш,
Я ж твоя кохана, ой хіба не впізнаєш?»

«Якби ти кохана, то ти б мене ждала,
А то я за гору – ой ти сина придбала».

«Не сама я дбала – дбали вдвох з тобою,
Хіба ж ти забувся, ой в лузі під вербою».

Чорноморець, мать моя, чорноморець,
Вивів мене босую на морозець.

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчино, чи немає?»

«Ой немає морозу – тільки роса»,
А я ж молодесенька стою, стою боса.

Простояла ніченьку, та й байдуже,
Бо я чорноморчика люблю дуже.

«Ой на що ж ти, донечко, уповала,
Що ти чорноморчика сподо.., сподобала?»

«Уповала, мать моя, на шинелю,
Я ж думала: жить буду баришнею.

Уповала, мать моя, на галоші,
Я ж думала: жить буду у розкоші».