​Ой там за горою та за крем’яною

Тиха, тиха на дворі погода,
Дожидала милого з походу. (двічі)

Їде милий по битій дорозі,
Стоїть мила з дитям на порозі. (двічі)

ー Здраствуй, мила, здраствуй, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина? (двічі)

ー Була в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину забула. (двічі)

ー Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
У циганки не така дитина. (двічі)

ー У циганки дитина чорненька,
А у тебе дитина біленька. (двічі)

ー Був у мене козак аж три ночі,
Він покинув свої карі очі. (двічі)

Та орав милий у восени та орав ще й весною,
Та й виорав мій миленький на миску квасолі.

Посадила квасолину та й іду додому,
Заглянула ж у шиночок – п’є милий з кумою.

ー Та хіба тобі ж, кумо моя, та нема дома діла,
Що ти з моїм чоловіком в шиночку засіла?

ー Ой хоч є діло, хоч немає – а й тобі не робити,
А я з твоїм чоловіком мед-горілку пити.

ー Жінко люба, жінко мила, та й іди додому,
Та й навари ж вечеряти, я прийду з кумою.

Та прийшла жінка додомоньку, а в пічі сухі дрова,
Сюди-туди ж обернулась – вечеря й готова.

Насипала борщу, каші, положила ложки,
Одвернулась до порога, заплакала трошки.

ー Жінко люба, жінко мила, та вволи ж мені волю,
Та й постели ж постіль білу, я ляжу з кумою.

Жінка люба, жінка мила та воленьку вволила,
Та й послала ж постіль білу, ряденцем прикрила.

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не встаєш рано-пораненько?

Чом не встаєш рано-пораненько,
Чом не куєш желізо тоненько?

Чи й у тебе сталі не хватає,
Чи у тебе дівчини немає?

Єсть у мене сталі удоволі,
Єсть у мене дівка й до любові.

Вона ж мені горя наробила,
Із вечора постіль постелила.

Із вечора постіль постелила,
Опівночі сина спородила.

Опівночі сина спородила,
До схід сонця в криниці втопила.

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб криниця до дна вимерзала.

Щоб криниця до дна вимерзала,
Щоб дитина та й не виринала.