Ой орьол, ти орьол

Ой гаю, мій гаю, гаю, гаю зелененький,
Чом на тобі, гаю, листячка нема(є)?

Листя, листячка немає, вітрець, вітрець не колише,
Шо брат до сестриці часто пісьма пи(ше).

Часто, часто пісьма пише, а в пі…, а в пісьмах питає:
«Чи привикла, сестро, у чужому кра(ю)?».

«Хоч привикла-не привикла – треба, треба привикати,
Бо в чужому краю ніде неньки взя(ти).

Ніде, ніде неньки взяти, ані, ані змалювати,
Маляри хароші, забрали всі гро(ші).

Забра..., забрали всі гроші,
Та й нарисували личко, чорні бро(ви)».

Ой мамцю моя, нащо ж я родилася,
Нема того дня, щоб я не журилася. (двічі)

Нема того дня, нема ще й і ніченьки,
Шоб не плакали мої карі оченьки. (двічі)

Ой стою, стою в лузі під калиною,
Ой як тяжко жить з нелюбой дружиною. (двічі)

Ой стою, стою в лузі під криницею,
Ой як тяжко жить із гірким п’яницею. (двічі)

Ой стою, стою, з відер вода лляється,
Ой як тяжко жить, а роки минаються. (двічі)

Ой поросло жито поміж високою,
– Ой чи будеш, мамо, плакати за мною? (двічі)

– Буду, доню, буду, ще й серденько в’яне,
Ой хто ж мене, доню, до смерти догляне? (двічі)

– Оставляю, мамо, найменшого брата,
Ой не буде, мамо, в вас весела хата. (двічі)