Ой гаю, мій гаю

Ой гаю, мій гаю, зелений розмаю,
Ой чом на тобі, гаю, ой листя-, листячка нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто. часто пісьма пи(ше). (двічі)

Часто пісьма пише, а в пісьмах питає,
"Ой чи привикла, сестро, ой у чу-, у чужому кра(ю)?" (двічі)

О йхоч не привикла, треба привикати,
Ой коли нещасливу ой споро-, спородила ма(ти). (двічі)

Спородила мати в зеленому просі,
Ой горювала змалку, ой горю-, горюю я й до(сі). (двічі)

Ой гаю, мій гаю, густий – не прогляну,
Шо й на тобі, гаю ж, ой ні вітру нема(є). (двічі)

Та шо вітер не віє, гілля й не колише,
Шо брат до сестриці ж ой часто пісьма пи(ше). (двічі)

Шо він пише, пише, часто й одсилає:
«Чи привикла, сестро ж, ой у чужому кра(ю)?» (двічі)

«Хоч я й не привикла, треба привикати,
Я в розкоші зросла ж, ой треба й горе зна(ти)». (двічі)

Ой, гаю, ти гаю, густий – ни прогляну,
Чом на тобі, дубе, ой листя-, листячка нема?

А листячка немає, вітер ни колише,
Що брат до сестриці, ой рідко, рідко пісьма пиш(е).

А він пише-пише, в пісьмі він питає:
ー Чи привикла, сестро, ой у чу-, й у чужому кра(ї)?

Ой привикла, ни привикла – буду привикати,
Я в розкошах жила, ой треба, треба горе знат(и).

А пусти ж мене, милий, до броду по воду,
До броду по воду, ой до рі-, до рідного ро(ду).

А не пустю ж я, мила, до броду по воду,
Бо ти вси, ой, накажиш та й своє-, та й своєму род(у).

А бодай же, мій милий, гадина сучала,
Щоб я своєму роду правди, правди не сказала.

Ой гаю, мій гаю, та гаю зелененький,
Ой чом на тобі, гаю ж, ой листячка й нема?

Листячка немає та вітрець не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто ж пісьма пи(ше).

Що він пише, пише, а в пісьмах питає:
«Ой чи привикла, сестро ж, ой у чужому кра(ї)?».

«Ой хоч я не привикла, та треба й привикати,
Бо я в розкоші зросла, ой треба ж і горе знать».

«Пусти ж мене, милий, та до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой одвідати ро(ду)».

«Не пущу й до броду, не пущу й до роду,
Бо ти все розкажеш ой про свою незго(ду)».

«Як будуть питати – я буду мовчати,
Як обіллють сльози, то я й вийду із хати». (двічі)

Ой гаю, мій гаю, гаю непроглядний,
Ой чом на тобі, гаю, ой листячка ой нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто письма пи(ше). (двічі)

Часто письма й пише, у письмах питає,
Ой чи привикла, сестро, ой у чужому кра(ї)? (двічі)

Не привикла, брате, треба й привикати,
А й у розкошах зросла, а й треба горе зна(ти). (двічі)

Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой до рідного ро(ду). (двічі)

Не пущу я, мила, до броду по воду,
А бо ти там розкажеш а й про свою незго(ду). (двічі)

(Як будуть питати, то буду мовчати,
Як обіллють сльози, то вийду я з хати.)

Ой гаю, мій гаю, густий непроглядний,
Чом на тобі, гаю, ай листячка нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Шо брат до сестриці ай часто же пісьма пи(ше). (двічі)

А він пише, а в письмах питає,
“Чи привикла, сестро же, ай у чужому кра(ї)? (двічі)

“А я й не привикла, треба привикати,
Чужі поля жала же, ай чужі же скрині дба(ла). (двічі)

Ой того ж я, брати, ой така же стара ста(ла,
Ой того ж я, брати, ой така же стара ста(ла).

Ой гаю, мій гаю, густий непроглядний,
Чом на тобі, гаю, а й листячка нема(є)? (двічі)

Ой мамцю моя, нащо ж я родилася,
Нема того дня, щоб я не журилася. (двічі)

Нема того дня, нема ще й і ніченьки,
Шоб не плакали мої карі оченьки. (двічі)

Ой стою, стою в лузі під калиною,
Ой як тяжко жить з нелюбой дружиною. (двічі)

Ой стою, стою в лузі під криницею,
Ой як тяжко жить із гірким п’яницею. (двічі)

Ой стою, стою, з відер вода лляється,
Ой як тяжко жить, а роки минаються. (двічі)

Ох піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене мій миленький ой в чужу, в чужу ж стороно(ньку). (двічі)

Ой чужая сторононька – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду зеленому ой поють, поють соловей(ки). (двічі)

Пойте, пойте, соловейки, всими голосами,
А я піду в сад зелений, ой вмиюсь, вмиюся ж сльоза(ми). (двічі)

Як зорву я з рози квітку та пустю на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого ж ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рози квітка та й стала крутиться,
Вийшла мати воду брати та й ста.., та й стала журить(ся).

«Ой чого ж ти, з рози квітка, та й рано сов’яла,
Чого ж моя рідна дочко, так ра.., так рано зов’я(ла)?».