Digital archive of folklore

Закувала зозуленька в сінях на помості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості.

Один іде, коня веде, другий козак в'яже, гей,
Третій стоїть під віконцем, "добрий вечір" каже.

Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей,
Кажуть люди - дівка гарна, дозволь подивиться.

Вода в сінях у кадушці, візьми та й напийся, гей,
Сидить дівка у світлиці, піди подивися.

Ой коли ж той вечор та й повечоріє,
Коли ж мій миленький та й до мене прийде?

Коли ж мій миленький та й до мене прийде,
Ой хоч не до мене, до моєї хати.

Ой хоч не до мене, до моєї хати,
До того віконця, де спати лягати.

Спатоньки лягала, правдоньку питала,
Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?

Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
Та й неправду кажеш, ще й не признаєшся.

На святій землі під вербою,
Стояв колодязь із водою,
Ой, щедрий вечір, добрий вечір,
Ой, добрим людям на здоров’я!

Прийшла щедруха воду брати,
Стала з місяцем розмовляти,
Ой, щедрий вечір, добрий вечір,
Ой, добрим людям на здоров’я!

Ой, світи, місяць, по всьому краю,
В новому році дай нам врожаю,
Ой, щедрий вечір, добрий вечір,
Ой, добрим людям на здоров’я!

На калині, на малині,
Колихала ой та й Марусина свого сина. (двічі)

Колихала, промовляла,
Кругом неї ой та й рута-мята призавʼяла. (двічі)

Призавʼяла, ще й призасохла,
Він уїхав, ой та й мене бросив, я й осталась. (двічі)

Я й осталась, не журюся,
Єсть у мене ой та й кущ калини, прихилюся. (двічі)

Єсть у мене ой та й кущ калини,
Єсть у мене ой та й батько й мати, похвалюся. (двічі)

Коваль, коваль, коваль, коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чом не куєш рано-пораненько,
Чи й у тебе заліза немає?

Чи й у тебе заліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене заліза доволі,
Єсть у мене дівка до любові.

Вона ж мені слави наробила ,
Ще й співночі сина спородила.

Ще й співночі сина спородила,
А на ранок в криницю носи(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб замело стежки та й дорожки.

Щоб замело стежки та дорожки,
Щоб не знали прокляті ворожки.

Щоб не чули, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я й носила.

Щоб не знали, кого я й носила,
Я носила козацького сина.

Ой мати, мати старая,
Шо ж ти думала, гадала?
За п'яниченьку оддала,
А п'яниченька тільки п'є,
Прийде додому, мене б'є,
А ти, донечко, утікай,
У віконечко вибігай,
Він мене спіймає за плече,
Він мені голівоньку натовче.

Ой, ура й ура,
Додому пора,
Ой, пора давно,
А ми не йдемо.
А ми не йдемо,
Приказу ждемо,
Поки приказ прикажеться
Тройки коней запряжеться,
А ми сядемо
Та й поїдемо, гу!

Посіяла жито поміж осокою,
«Чи не буде жалко вам, мамо, за мно(ю)?» (двічі)

«Жалко буде, доню, аж серденько вʼяне,
Хто ж мене, стареньку, на старість догля(не)?» (двічі)

«Оставляю, мамо, найменшого брата,
Буде вам без мене невесела ха(та)». (двічі)

«Згадай мене, доню, в сінях на порозі!»
«Згадаю вас, мамо, в далекій доро(зі)!» (двічі)

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою, гей,

Взяла дівка нові відра, пішла за водою.
Води вона не набрала, стала й постояла,

Як згадала про милого, та й у воду впала, гей,
Як згадала про милого, та й у воду впала.

Біжить батько , біжить мати, та й кричать: «Рятуйте!»
А вона їм отвічає: «За мной не жалкуйте!», гей,

А вона їм отвічає: «За мной не жалкуйте!
Тоді б було жалкувати, як була маленька,

А тепер вже пожаліє сирая земелька, гей,
А тепер вже пожаліє сирая земелька!»

Ой казали свати багаті,
Коли вони та й убогії,
У них коні кривоногії,
Сами пішки йшли,
Молодого у мішку несли, у!

Пусти, свате, в хату,
Нас тут не багато,
Сім раз да по семеро,
Свату хату перевернемо, у!

А в нашого свата,
Дубовая хата,
Сволоки з берези,
Дружечки твере(зі)!

Старший боярин губатий,
До столу прип'ятий,
Гвоздочком прибитий,
Щоб не був серди(тий)!

Старша світилка маленька,
Як жабка рябенька,
До столу скакала,
Весь поїзд зляка(ла)!

Ой матінько утко,
Ворочайся прутко,
Сонечко низенько,
Дружечки близе(нько)!