Digital archive of folklore

Дозволь же мені, моя матінко, з милим поєднатись,
Будемо тебе на старості літ удвох доглядати.

“Не позволю я, за козака йти, він тобі не рівня,
Крім коня нема в нього нічого, ти ж в мене не бідна.”

Не послухалась, тая дівчина, за козака вийшла,
Мати гнівалась на свою дочку, не благословила.

Як оддавала, приказувала в гостях не бувати.
“А як прибудеш, моя донечко, то вижену з хати.”

Терпіла я год, терпіла я два, третій не стерпіла,
Перетворилась сивой зозулей − додому летіла.

Та й прилетіла до матінки в сад, сіла на калині,
Та й стала кувать, ще й розказувать, як жить на чужині.

Ой злети, злети, сива зозуле, та й сядь на помості,
То ж не зозуля − рідна донечка завітала в гості.

Або ось така частушка. Тоді, коли позабирали все у людей, коли був голодомор, коли все постягували в колгоспи і штучно зробили голод… Але люди все рівно якось, навіть ті, шо залишились в живих, завжди, мабуть, юмор спасав людей, особливо українських наших, моїх земляків. Ось така, наприклад, частушка:

Спасибі нашому вождю,
Не вчіняю, не мішу.
Замість зерна і муки –
Таргани та прусаки.

Нема зерна у коморі,
Пусто в хаті і надворі,
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні.

Висить Сталін на стіні,
Мені усміхається:
“Не журися, молодице,
В комунізмі будеш жити.”

Криси й миші збунтувались,
Ніде зерна не зосталось,
Враз прохання написали
І до Сталіна послали:

“Батьку рідний, пощади,
І в тюрму нас посади.
Будем тобі помагать,
Усіх ворогів народу
Будем разом догризать.”

На узвишші, за гаєм зеленим,
Де солдат ціла рота полягла,
Якась жінка у чорному всьому,
Наче крук, серед мертвих брела.

Ось уздріла вона офіцера,
Стала чоботи з нього знімать,
Потривоживши рани глибокії,
Став він жинку лихую благать.

“Не знімай, я прошу, я благаю,
Бо від ран же так тяжко мені.
Я напевне тобі відгадаю,
Що й у тебе є син на війні.”

“Правду кажеш, є в мене синочок,
І його дуже жалко мені.
Служить в армії він лейтенантом,
Ну а чоботи нащо тобі?”

Зняла чоботи, здерла шинелю,
І не глянувши навіть в лице,
Пішла крадучись жінка-злодійка
У своє невеличке сільце.

А на ранок старий стару хвалить,
Добрий одяг йому здобула.
А ось гроші, якісь документи
У кармані у нього знайшла.

Розгорнула, а там фотокартка,
І у розпачі крикнула вона:
“Ой, прости ж мене, рідний синочку,
Що тебе твоя мати роздягла.”

У неділю всі дзвони дзвонили,
У неділю всі дзвони гули.
То героя того хоронили,
А злодійку до суду вели.

Поза лугом зелененьким (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала-вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косить, (двічі)
Тонкий голос переносить. (двічі)

Бросив косу додолоньку, (двічі)
Схилив на стіл головоньку. (двічі)

– Дозволь, мати, вдову взяти, (двічі)
Тоді буду пить-гуляти. (двічі)

Не дозволю вдову брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)
Причарує сина мого. (двічі)

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Ой чиє то жито, чиї ж то покоси,
Чия ж то дівчина розпустила коси?

Коси розпустила, гулять не ходила,
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.

Проводжала мати сина у солдати,
Проводжала мати сина у солдати,
Нелюбу невістку в поле жито жати:

– Іди-іди, доню, в поле жито жати,
Іди-іди, доню, в поле жито жати,
Недожавши жита, не вертайсь до хати.

Жала ж вона, жала-вижинала,
Жала ж вона, жала-вижинала,
А як сонце сіло, тополею стала.

Прийшов син до хати.
– Здраствуй, рідна мати,
Де ж моя дружина чом не йде стрічати?

– Не питай же, сину, де твоя дружина,
Не питай же, сину, де твоя дружина,
Бери топорину, зрубай тополину.

Як ударив вперше, вона похилилась,
Як ударив вперше, вона похилилась,
Як ударив вдруге, вона попросилась:

– Не рубай, козаче, я твоя дружина,
Не рубай, козаче, я твоя дружина,
На моїх листочках спить твоя дитина.

Коляд-коляд, колядниця,
Добра з маком паляниця,
А без маку не така.
Дайте, тітко, п’ятака.
А п’ятак – не такий,
Дайте рубль золотий.

Добрий вечір, добрий, наші господарі,
Радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився!

Застилайте столи та все килимами,
Радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився!

Кладіть паляниці з ярої пшениці,
Радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився!

Сідайте за столи, вся наша родина,
Радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився!

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Породила молода дівчина хоро-, хорошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його породила – в зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща-, ні щастя, ні долі. (двічі)

Ой не дала тому козакові ні щастя, ні долі,
Тільки дала тому козакові личко, личко, чорні брови. (двічі)

– Було б тобі, моя рідна мати, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати. (двічі)